2. Ключові історичні події
1959 – перша навчальна програма, автор
М. МакЛюен, застосовувалась в 60-х рр. у
Великій Британії, Канаді, Німеччині, США,
Франції;
1973 – проблеми медіаосвіти
розглядаються на спільному засіданні
ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно,
телебачення та аудівізуальної комунікації.
3. ЮНЕСКО 1973р.
Медаіосвіта – це
частина основних прав кожного
громадянина будь-якої країни світу на
свободу самовираження і прав на
інформацію та інструмент підтримки
демократії.
4. 1982 – Грюнвальдська декралація –
виокремлення галузі
медіаграмотності (з огляду впливу
медіа на освіту);
1990 – Тулузька конференція –
уточнення основних понять галузі;
1999 – Віденська конференція –
новий погляд на медіаосвіту в
контексті розвитку ІКТ;
5. 2002 – семінар ЮНЕСКО в Севілії –
визначено необхідність наступних дій
Дослідження;
Навчання (тренінги);
Співраця між школами, ЗМІ, неурядовим
сектором і державними установами;
Консолідація та просування громадського
сектору та його співраця з ЗМІ.
6. 2007 – Паризька програма ЮНЕСКО
основні положення:
інтегрувати медіаосвіту у навчальний етап
підготовки педагогів;
розвивати ефективні педагогічні методи;
практикувати пожиттєву медіаосвіту.
7. 2008 – резолюція з медіаграмтоності
Європейського парламенту
Медіаграмотність – базовий елемент
політики в сфері споживання інформації,
охоплює всі категорії людей на протязі
всього життя;
Медіаосвіта – обов'язкова частина
навчальної програми на кожносу ступені
шкільного навчання;
Рекомендовано внести в програму
навчання вчителів обов'язкові модулі з
медіаосвіти.
8. В Україні
Розвивається за підтримки:
Міжнародного благодійного фонду
“Академія Української Преси” (Іванов В. Ф.,
Волошенюк О. В.);
Інституту інноваційних технологій і змісту
освіти;
Інституту соціальної та політичної
психології
(Л. Найдьонова завідувачка
лабораторії психології масової комунікації
та медіаосвіти).
9. Концепція
Експериментальний етап (2010-2013рр):
організація всеукраїнського експерименту
впровадження в ЗНЗ
розробка навчальних програм та
організація експерименту з підготовки
медіапедагогів і медіапсихологів на базі
ВНЗ і системи ППО
11. Етап поступового укорінення медіаосвіти
та стандиртизації вимог (2014-2016)
Організація широкого громадського
обговорення результатів експерименту;
Розроблення та впровадження державних
стандартів фахової підготовки
медіапедагогів;
Започаткування масової підготовки
медіапедагогів;
Запровадження інтегрованої медіаосвіти в
початковій та основній школі,
факультативних медіаосвітніх курсів тощо.
12. Етап дальшого розвитку медіаосвіти та
завершення її масового впровадження (2017-2020)
науково-методичне та організаційне забезпечення процесу
масового впровадження медіаосвіти в дошкільних закладах,
ЗНЗ та ПТНЗ на основі аналізу практичних проблем, обміну
досвідом, здійснення відповідного психолого-педагогічного
супроводу;
уведення медіаосвітньої складової у навчальні програми
вищої школи з гуманітарної підготовки фахівців усіх профілів;
розвиток матеріально-технічної бази всіх ланок медіаосвіти,
оснащення медіапедагогів передовими інформаційнокомунікаційними технологіями;
активізація співпраці освітян з медіавиробниками для
подальшого розширення практики медіаосвіти;
розроблення прикладних науково-дослідних тем з питань
підви-ще-ння ефективності медіаосвіти для забезпечення
наукового супроводу її впровадження.
13. Суспільне значення медіаосвіти –
надання знання щодо того, як:
Аналізувати, критично осмислювати і
створювати медіатексти;
Визначати джерела медіатекстів, їхні
політичні, соціальні, комерційні, культурні
інтереси й контексти;
Інтерпритувати медіатексти й цінності, що
несуть в собі медіа;
14.
Добирати відповідні медіа для створення
та розповсюдження власних медіатекстів і
залучення зацікавленої в них аудиторії;
Уможливлювати вільний доступ до медіа
для споживання та виробництва власної
медіапродукції.
15. Основні терміни
Медіаосвіта – формування медіаграмотності на
матеріалах та за допомогою засобів масової
інформації, кінцева мета якої критичне
сприйняття медіаповідомлень;
Мас-медіа, медіа – засоби масової інформації:
радіо, телебачення, преса, кіно, фотографія,
відео, мультимедійні комп'ютерні системи,
інтернет;
Аудіоінформаці, Візуальна, Аудіовізуальна
інформація;
16. Медіаграмотність – частина медіаосвіти, дозволяє
споживачеві:
критично аналізувати медіаповідомлення з тим,
щоб бачити там пропаганду, цензуру,
однобокість в новинах і програмах суспільного
інтересу;
свідомо сприймати і критично тлумачити
інформацію, відділяти реальність від її
віртуальної симуляції, осмислювати владні
стосунки, міфи і типи контролю, які вони
культивують, причини таких дій;
а також розуміти структурні елементи, які
впливають на інформацію (власник медіа,
модель фінансування, політичні уподобання.
17.
Медіакомпетентність – розуміння видів медіа та
їх вплив на людину і суспільство;
Медіакомпетенція – вміння користуватися
різними медіатехнологіями, вести пошук
необхідної інформації, робити правильний вибір
її та створювати медіапродукти;
Медіаосвітні технології – методично-організаційні
засоби навчального процесу з використанням
періодичних видань, радіо телебачення, кіно а
також програмно-апаратних засобів і пристроїв,
що забезпечить операції збирання, оброблення,
збереження й передавання інформації.
19. Медіадидактика
частина педагогіки, що займається
питаннями застосування медіа в
навчальному процесі, розробкою
інформаційно-освітніх технологій,
особливостями дистанційного навчання,
розробкою й апробацією нових
дидактичних мультимедіа (електронних
навчальних посібників, програм,
підручників тощо).
20. Медіавиховання
формування світоглядних позицій, інтересів,
потреб, ідеалів, мотивів,
ціннісних орієнтацій, свідомості,
переконань, суджень, а також конкретних
рис характеру, моделі поведінки та
культури поведінки засобами масової
інформації.
21. Вплив медіа на розвиток особистості
учня
Медіаграмотний учень чи студент має бути
здатним критично й усвідомлено
оцінювати медіатексти, підтримувати
критичну дистанцію щодо популяної
культури та чинити спротив маніпуляціям
(О. В. Федоров)
22. Вікові межі й ознаки різного
сприймання медіапродукції
6 років
9 років
12 років
16 років
•Розрізняння
•Розуміння
•Соціальний
•Ідеалізація
реальності та
фантазії;
•Не розвинене
самоусвідомл
ення своїх
переживань;
•Висока
візіальна
чутливість
медіареально
сті;
•Розуміння
мотивів дій і
наслідків;
•Самоконтрол
ь і спокуса
наслідування
інтелект;
•Розуміння
гумору і
абстрактне
мислення;
•Емоційний
розвиток і
критичність;
•недосвідченіс
ть
кумирів;
•Моральний
розвиток і
кримінальні
проблеми;
•Перевірка
своїх
обмежень;
•Стосунки та
сексуальність
23. Вплив медіа на інтелектуальний
розвиток
Негативні сторони – відставання у розвитку,
гальмування творчості та фантазування.
Для телебачення через:
зсув вільного часу;
візуалізація готових образів;
пасивність;
пришвидшена зміна образів на екрані;
збудження.
24. Висновок
Медійний вплив на інтелект залежить від
стратегії використання медіа людиною, від
того яким чином вбудовані медіапрактики
в повсякденні завдання і життєві смисли
людини.
25. Вплив медіа на емоційний і вольовий
розвиток
Головні наслідки медійного впливу на
емоційно-вольову сферу особистості –
відрив від емоції від дії, емоційне
перевантаження і зростання байдужості;
Медійна залежність;
Психологічна компетентність батьків і
відповідальне виконання ними батьківства
– найкращий запобіжник від формування
медіазалежності.
26. Супутні проблеми
Вплив на стосунки. Парасоціальне
спілкування;
Уявлювана безпосередня взаємодія, що
виникає між медіаперсонажем і його
аудиторією;
Медіанасильство та зростання агресії.
30. Менеджмент ідентичності
Забезпечення доступності стосовно
власної особи.
Приклади – заповнення сторінки профілю,
вказування статусу.
можливі неточності (не достовірна
інформація щодо статі, віку і тд.);
використання з комерційною метою
(автоматичне розповсюдження реклами
тощо).
31. Менеджмент відносин
підтримання наявних та зав'язування
нових відносин.
Візуалізація структури відносин (
http://inmaps.linkedinlabs.com)
Соціальні проблеми
“Соцмережні повії”, “нетворкінг”
33. Рекомендовані інформаційні джерела
Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / ред.–упор. В. Ф.
Іванов, О. В. Волошенюк; за наук. ред. В. В. Різуна. – К.: Центр
Вільної Преси, 2013. – 352 с.
Нова мережа: ознаки, практики і наслідки веб 2.0: пісіб. для вузів /
пер. з нім. В. Климченко; за наук. ред. В. Ф. Іванов. – К.: Центр
Вільної Преси, 2013. – 284 с.
Іванов В. Ф. Медіаосвіта та медіаграмотність: короткий огляд /
В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк, Л. М. Кульчинська – К.: Академія
Української Преси, Центр Вільної Преси, 2011. – 58 с.
Найдьонова Л. Медіаосвіта в Україні: особливості реалізації
соціально-психологічної моделі [Електронний ресурс] / Л.
Найдьонова // Шкільний бібліотечно-інформаційний центр. – 2013. –
№4 С. 15-25
Сайт “Академія української преси ” [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.aup.com.ua.
Постанова Президії НАПН України № 1-7/6-150 від 20.05.2010
“Концепція впровадження медіаосвіти в Україні” [Електронний
ресурс]. – режим доступу:http://osvita.mediasapiens.ua