My master papers "Improving the innovation potential on the basis of reengineering"

1. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра менеджменту
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
на тему:
“ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
ПІДПРИЄМСТВА НА ЗАСАДАХ РЕІНЖИНІРИНГУ”
(за матеріалами ЗАТ «УКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА СТРАХОВА
КОМПАНІЯ» м. Київ)
Студентки VI курсу Факультету
економіки менеджменту та права
спеціальності 8.050209
«Менеджмент
інноваційної діяльності»
Лаган Оксани Олегівни
Київ 2010

2. РЕФЕРАТ
Магістерська робота містить 145 сторінок тексту, 17 таблиць, 20
рисунків, 29 додатків, список використаних інформаційних джерел
складається з 86 одиниць.
ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
НА ЗАСАДАХ РЕІНЖИНІРИНГУ
Робота виконана за матеріалами ЗАТ «Українська екологічна страхова
компанія» м.Київ.
ПРЕДМЕТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ Є ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПІДПРИЄМСТВА.
Мета дипломної роботи полягає в розробці теоретичних засад та практичних
рекомендацій щодо підвищення інноваційного потенціалу підприємства.
ЗАВДАННЯМИ РОБОТИ Є :
• ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ТИПІВ ІННОВАЦІЙНОГО
ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА;
• узагальнення методик оцінки інноваційного потенціалу підприємства;
• проведення аналізу інноваційного потенціалу ЗАТ «Українська екологічна
страхова компанія»;
• розроблення програми підвищення інноваційного потенціалу ЗАТ
«Українська екологічна страхова компанія»;
• обґрунтування економічного ефекту реалізації запропонованої
програми підвищення інноваційного потенціалу ЗАТ «Українська
екологічна страхова компанія».

3. За результатами дослідження сформульовані пропозиції щодо реалізації
програми реінжинірингу для підвищення інноваційного потенціалу ЗАТ
«Українська екологічна страхова компанія».
Одержані результати можуть бути використані у практичній діяльності
ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія» для проведення програми
реінжинірингу задля підвищення інноваційного потенціалу підприємства.
Рік виконання роботи 2009.
Рік захисту роботи 2010.
Анотація магістерської роботи на тему: «Підвищення інноваційного
потенціалу підприємства на засадах реінжинірингу»
Магістерська робота присвячена підвищенню інноваційного потенціалу
ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія». Досліджено сутність
поняття «інноваційний потенціал» і з’ясовано фактори розвитку
інноваційного потенціалу, що складають основу для розвитку інноваційного
потенціалу підприємства.
Розкрито особливості діяльності підприємства ЗАТ «Українська
екологічна страхова компанія», проаналізовано результати діяльності
підприємства. Доведена необхідність підвищення інноваційного потенціалу
шляхом проведення програми реінжинірингу ЗАТ «Українська екологічна
страхова компанія».
Ключові слова: інноваційний потенціал, фактори розвитку
інноваційного потенціалу підприємства, моделювання бізнес-процесів
підприємства, реінжиніринг, бізнес-процес, ефективність.

4. Аннотация магистерской работы на тему:
«Повышение инновационного потенциала предприятия на
основе реинжиниринга»
Магистерская работа посвящена повышению инновационного
потенциала ЗАО «Украинская экологическая страховая компания».
Исследована сущность понятия «инновационный потенциал» и выяснены
факторы развития инновационного потенциала, которые составляют основу
для развития инновационного потенциала предприятия.
Раскрыты особенности деятельности предприятия ЗАО «Украинская
экологическая страховая компания», проанализированы результаты
деятельности предприятия. Доказана необходимость повышения
инновационного потенциала путем проведения программы реинжиниринга
ЗАО «Украинская экологическая страховая компания».
Ключевые слова: инновационный потенциал, факторы развития
инновационного потенциала предприятия, моделирование бизнес-процессов
предприятия, реинжиниринг, бизнес-процесс, эффективность.

5. ANNOTATION
Improving the innovation potential on the basis of reengineering.
Diploma master thesis is devoted to the raising the innovation potential of
«Ukrainian environmental insurance company». Investigate the nature of the
concept of "innovative potential" and found out the factors for innovation capacity,
which are the basis for the development of innovative potential of the company.
Explores the peculiarities of businesses for «Ukrainian environmental
insurance company», analyzed the results of the company. Proved the need to
improve innovation capacity through re-engineering program for «Ukrainian
environmental insurance company».
Keywords: innovation potential, factors of innovation capacity of
enterprises, modeling of business processes, reengineering, business process,
efficiency.

6. Зміст
Вступ…………………………………………………………….…………..c.3
1.Теоретичні основи розвитку інноваційного потенціалу
підприємства на засадах реінжинірингу
1.1.Сутність та характеристика факторів розвитку інноваційного
потенціалу підприємства…………………………………….…………….c.6
1.2.Характеристика процесу проектування інноваційного потенціалу
підприємства………………………..………………………….……..........c.14
1.3. Методологія моделювання бізнес-процесів підприємства…………c.22
Висновки до розділу 1……………………….………………….………....c.36
2. Дослідження розвитку інноваційного потенціалу підприємства ЗАТ
«Українська екологічна страхова компанія»
2.1.Профіль діяльності підприємства………………………………….....c.38
2.2.Діагностика основних елементів потенціалу підприємства……......c.55
2.3.Оцінка ефективності фінансово-господарської діяльності
підприємства………………………………………………………...….….c.65
Висновки до розділу 2………………………………………….….............c.78
3. Шляхи підвищення інноваційного потенціалу підприємства
3.1. Моделювання бізнес – процесів підприємства на засадах
реінжинірингу……………………………………………………………….c.82
3.2. Розробка програми реінжинірингу бізнес – процесів підприємства
задля підвищення інноваційного потенціалу………………………..……c.99
3.3.Економічний ефект реалізації програми реінжинірингу бізнес – процесів
підприємства………………..……………………………………………...c.124
Висновки до розділу 3…..……………………………………………..….c.131
Висновки та пропозиції…..……………………………………………..c.134
Список використаних джерел….……………………..…………….….c.138
Додатки

7. ВСТУП
Динаміка економічного розвитку в сучасних умовах все більше
залежить від технологічних зрушень на базі інновацій. Уміння формувати та
ефективно використовувати інноваційний потенціал стає вирішальним
фактором забезпечення конкурентоспроможності та розвитку вітчизняних
підприємств. З іншого боку, за роки ринкових трансформацій Україна так і
не змогла наблизитися до інноваційних параметрів розвинених країн,
особливо у високотехнологічних галузях. Реформування системи управління
інноваційною діяльністю вітчизняних підприємств може стати основним
чинником їх прискореного розвитку, підвищення конкурентоспроможності та
ефективності.
Актуальність дипломної магістерської роботи визначена потребою
досягнення конкурентних переваг українськими підприємствами на
національному і зарубіжних ринках. Забезпечення конкурентних позицій
можливе лише за умови ефективного використання інноваційних ресурсів,
економіки знань, впровадження сучасних наукомістких технологій, розробки
якісно нової продукції, створення інновацій. Ці обставини вимагають
науково обґрунтованих методик оцінки, формування, розвитку та
ефективності використання інноваційного потенціалу. Перспектива
інтеграції України до Європейського Союзу обумовлює необхідність
впровадження в практику вітчизняних підприємств як досвіду розвинених
країн з більш ефективного використання в процесах виробництва
інноваційних ресурсів, так і розробки власного методологічного
інструментарію з метою формування та використання інноваційного
потенціалу.
Питання аналізу, формування та використання інноваційного
потенціалу підприємств та організацій досліджувалося у роботах вітчизняних
та зарубіжних науковців, зокрема: І. Анософфа, П.Друкера, М.Портера,
Б.Санто, Й.Шумпетера, В.Александрової, О.Алимова, С.Бая, Є.Галушко,
А.Гальчинського, В.Геєця, Н.Гончарової, А.Гриньова, В.Гриньової,

8. О.Дьоміна, Г.Доброва, Г.Жица, П. Завліна, С.Ільєнкової, С.Ілляшенка,
О.Кузьміна, Є.Лапіна, І.Лукінова, В.Мединського, Л.Мельника, Ю.Морозова,
Л.Нейкової, І.Отенко, П.Перерви, В.Соловйова, А.Трофілової,
Р.Фатхутдінова, Л.Федулової, Н.Чухрай, С. Юшина, А.Яковлєва та ін.
Метою дослідження є розробка теоретичних засад та практичних
рекомендацій щодо підвищення інноваційного потенціалу підприємства.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішено ряд таких завдань:
- досліджено поняття та типи інноваційного потенціалу підприємства;
- узагальнено методики оцінки інноваційного потенціалу підприємства;
- проведено аналіз інноваційного потенціалу ЗАТ «Українська екологічна
страхова компанія»;
- розроблено програму підвищення інноваційного потенціалу ЗАТ
«Українська екологічна страхова компанія»;
- обґрунтовано економічний ефект реалізації запропонованої програми
підвищення інноваційного потенціалу ЗАТ «Українська екологічна
страхова компанія».
Об’єктом дослідження дипломної магістерської роботи є інноваційний
потенціал ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія».
Предметом дослідження дипломної магістерської роботи є інноваційна
діяльність підприємства.
Методологічною основою дослідження є системний підхід,
діалектичний метод пізнання, фундаментальні положення сучасних
економічних теорій, сучасні концепції управління та інноватики. У процесі
розв’язання завдань дослідження були використані методи: системного
підходу – для обґрунтування теоретико – методологічних положень
формування та розвитку інноваційного потенціалу підприємства;
порівняльного та статистичного аналізу (у тому числі кореляційно-
регресійний), логічного узагальнення – для дослідження організаційно –
економічних передумов удосконалення економічної оцінки інноваційного
потенціалу підприємства; економіко-математичного аналізу, структурно –

9. логічного моделювання – для удосконалення системи оцінки рівня та
ефективності використання інноваційного потенціалу підприємства;
графоаналітичний – для ілюстрації висновків дослідження.
Інформаційною базою є нормативні та законодавчі акти України, що
регламентують інноваційну діяльність підприємств; основні положення
наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених у межах досліджуваної
тематики; офіційні матеріали та експрес-інформація Держкомстату України;
організаційно-управлінська документація ЗАТ «Українська екологічна
страхова компанія», матеріали науково-практичних конференцій,
періодичних видань та мережі Інтернет.
Магістерська робота містить 145 сторінок тексту, 17 таблиць, 20
рисунків; 29 додатків, список використаних інформаційних джерел
складається з 86 одиниць.

10. РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО
ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА НА ЗАСАДАХ РЕІНЖИНІРИНГУ
1.1.Сутність та характеристика факторів розвитку інноваційного
потенціалу підприємства
Інноваційний розвиток провідних країн світу свідчить про те, що для
України недостатньо тільки переходу до ринкових відносин. Для
забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на світовому
рівні необхідно використовувати структурно – інноваційну модель
економічного зростання, реалізація якої залежить від наявного в країні
інноваційного потенціалу.
Фактори розвитку інноваційного потенціалу мають визначальний
вплив на інноваційну діяльність як окремого підприємства, так і національної
економіки в цілому. Слід звернути увагу на те, що фактори інноваційного
потенціалу стають вирішальними при умовах кризи і потреби розвитку
інноваційної діяльності. Для розкриття сутності факторів розвитку
інноваційного потенціалу визначимо сутність інноваційного потенціалу.
Поняття «інноваційний потенціал» стало концептуальним
відображенням феномена інноваційної діяльності та отримало свій розвиток з
початку 80-их років ХХ ст. Не так давно воно стало вводитись в число понять
понять економічної науки як економічна категорія. В останній час все більше
дослідників приділяють увагу вивченню окремих аспектів інноваційного
потенціалу.
Сутність категорії «інноваційний потенціал» логічно розглядати,
виходячи із сутності її складових категорій «інновація» та «потенціал».
Інновацію слід розглядати як завершення інноваційної діяльності та
отримання позитивного результату.
В загальному розумінні потенціал – це наявні можливості, ресурси,
запаси, що можуть бути використані для досягнення певної мети, вирішення

11. будь – якого завдання, або ж необхідні для підтримання та збереження будь-
чого.
Згідно ст.2 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної
діяльності в Україні», інноваційний потенціал – це «сукупність науково –
технологічних, фінансових, виробничих, соціальних та культурно – освітніх
можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для
забезпечення інноваційного розвитку економіки»[2].
Згідно національного стандарту України «Інноваційна діяльність»,
ДСТУ ГОСТ 31279:2005, інноваційний потенціал визначається як сукупність
ресурсів різних видів, що включає в себе матеріальні, фінансові,
інтелектуальні, науково – технічні та інші ресурси, що потрібні для
здійснення інноваційної діяльності[26].
Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність», серед основних
принципів державної інноваційної політики визначено «створення умов для
збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та
інноваційного потенціалу»[1].
На основі наведених статей законодавства України з питань
інноваційної діяльності, визначимо, що нормативне регулювання щодо
інноваційного потенціалу наявне і є одним із факторів його розвитку на
національному рівні.
В науковій літературі відсутнє єдине визначення сутності інноваційного
потенціалу підприємства.
В.А. Верба та І.В. Новікова пропонують під інноваційним потенціалом
підприємства розуміти сукупність інноваційних ресурсів, які перебувають у
взаємозв’язку, та умовозабезпечуючих чинників (процедур), які створюють
необхідні умови для оптимального використання цих ресурсів з метою
досягнення відповідних орієнтирів інноваційної діяльності та підвищення
конкурентоспроможності підприємства в цілому [56]. Таки чином автори
поєднали ресурсну, факторну, умовозабезпечуючу складову в єдине ціле –

12. теорію, що описує процес досягнення мети підприємства, що займається
інноваційною діяльністю.
Серед інноваційних ресурсів автори виділяють кадрові, науково –
технічні, виробничо – технологічні, фінансово – економічні. Основними
стимуляторами умовозабезпечуючих чинників (інноваційних процедур) є
мотиваційний механізм, інноваційна культура підприємства та організаційно
– управлінська культура. Структуру інноваційного потенціалу представлено
на рис.1.1.1.
Вплив зовнішніх
факторів
Інноваційні Умово-
ресурси забезпечуючі
Інноваційний потенціал чинники
Досягнення
цільових орієнтирів
Рис.1.1.1. Структура інноваційного потенціалу підприємства
А.В. Гриньов визначає інноваційний потенціал як сукупність усіх
наявних матеріальних і нематеріальних активів підприємства, що
використовуються в процесі здійснення інноваційної діяльності. Він містить
у собі ресурси, що в змозі забезпечити досягнення конкурентних переваг
підприємства з використанням інновацій. Отже, існують різні підходи до
визначення інноваційного потенціалу. Одні автори розглядають його як
сукупність ресурсів, інші – як можливість їх використання, треті роблять
наголос на цілях підприємства [36].

13. С.М. Ілляшенко під інноваційним потенціалом розуміє деяку критичну
масу ресурсів господарюючого суб’єкта (інтелектуальних, науково –
дослідних, інформаційних і т.д.), необхідну і достатню для його розвитку на
основі постійного пошуку і використання нових сфер і способів реалізації
ринкових можливостей, які відкриваються перед ним, що пов’язано з
модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту [42].
Автор більш детально виділяє наступні складові інноваційного
потенціалу: ринковий, інтелектуальний, кадровий, технологічний,
інформаційний, інтерфейсний та науково-дослідний потенціали.
Є.В. Лапін розглядає інноваційний потенціал як спроможність створювати
нововведення власними силами або придбавати їх збоку, а також
ефективність впровадження інновацій в практику господарської діяльності
[51]. Результатом реалізації інноваційного потенціалу підприємства він
вбачає:
• освоєння нової та модернізація продукції, що випускається;
• розробка та впровадження у виробництво нових машин,
обладнання, інструментів, нових конструкційних матеріалів;
• розробка та впровадження у виробництво нових технологій та
способів виробництва продукції;
• удосконалення та розробка нових методів, засобів та правил
організації та управління виробництвом.
Близьким до попереднього визначення є позиція Н.С. Краснокутської,
яка під інноваційним потенціалом розуміє можливості підприємства у сфері
розробки та впровадження інновацій [49].
Р.А. Фатхутдінов визначає інноваційний потенціал як міру готовності
організації виконати задачі, які забезпечать досягнення поставленої
інноваційної мети, тобто міра готовності до реалізації інноваційного проекту
або програми інноваційних перетворень та впровадження інновації. Автор
розглядає розвиток організації як реакцію на зміну зовнішнього середовища і

14. підкреслює її стратегічний характер. Отже, від стану інноваційного
потенціалу залежить вибір і реалізація інноваційної стратегії [67].
Узагальнюючи наведені визначення, можна визначити інноваційний
потенціал як сукупність ресурсів та можливостей їх використання для
реалізації інновацій, що дозволяє досягти стратегічних цілей підприємства.
Після розкриття сутності інноваційного потенціалу, визначимо і
охарактеризуємо фактори розвитку інноваційного потенціалу.
Фактором є умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, що
визначає його характер або одну з його основних рис. Під факторами
розвитку інноваційного потенціалу підприємства слід розуміти умови,
рушійні сили, завдяки яким формується і розвивається інноваційний
потенціал на підприємстві.
Оскільки автором будь-якої інновації є людина, тому людський чинник
є визначальним у процесі виникнення інновацій на підприємствах. Особа, яка
є автором інновацій, може належати як до внутрішнього середовища
організації (наприклад, працівник, власник або співвласник, інвестор тощо),
так і бути складовою зовнішнього середовища підприємства (наприклад,
працівник підприємства-конкурента, незалежного науково-дослідного
інституту тощо).
Усі фактори розвитку інноваційного потенціалу підприємств можна
поділити за ознакою середовища впливу на дві групи: чинники, які діють в
межах підприємства (внутрішні змінні), які в теорії менеджменту називають
чинниками внутрішнього середовища, та чинники, які діють поза
підприємством (зовнішні змінні), які називають чинниками зовнішнього
середовища.
До внутрішніх чинників розвитку інноваційного потенціалу
підприємства можна віднести усі ті внутрішні змінні, які мотивують
працівників підприємства до створення інновацій. Такі чинники насамперед
залежать від особливостей підприємства, працівників, індивідуальних умов
праці (суспільні та матеріальні), а також від стратегії та структури

15. підприємства (правові, організаційні та стратегічні). Такі чинники можуть
бути як індивідуальними, так і груповими. Перші стосуються окремих
працівників, а другі – колективу працівників на різних щаблях організаційної
структури підприємства.
Першою групою факторів впливу розвитку інноваційного потенціалу
підприємства є група суспільних чинників, до яких можемо віднести
особистісні характеристики працівників та підприємців, а також
міжособистісні відносини.
Головними ознаками, що характеризують особистісний чинник
працівників підприємства, є: освіта та знання, креативність, амбіції, наявність
спільних інтересів, вміння працювати в колективі, правильне
самоорганізування тощо. Такі ознаки, як і зазначений чинник, мають
індивідуальний характер, показником оцінювання якого є, насамперед,
ефективність праці даного працівника та колективу, в якому він працює.
Особистісні чинники підприємців залежать від їх освіти та знань,
досвіду роботи, здатності ризикувати, креативності, відкритості на інновації,
амбіцій тощо. Показником оцінювання даної ознаки є фінансово-економічні
результати підприємства, а також оцінювання умов та організування праці,
що здійснюється самими працівниками підприємства. Міжособистісні
відносини відіграють важливу роль як фактор впливу на інноваційний
потенціал підприємства, оскільки дають змогу максимально ефективно
використовувати індивідуальні можливості працівників.
До матеріальних факторів розвитку інноваційного потенціалу
підприємства слід віднести фізичні умови праці та матеріальну вартість
результатів індивідуальної праці працівників. В свою чергу, до показників
оцінювання фізичних умов праці можемо віднести обсяг фінансових
ресурсів, стан техніки та технології на підприємстві та кількість науково-
дослідних лабораторій. Головними показниками оцінювання цього чинника у
європейських країнах є розмір внутрішніх витрат підприємства на
дослідження та розроблення, а також частка цих витрат у загальному розмірі

16. інвестицій підприємства. Показниками оцінювання матеріальної вартості
результатів праці працівників є розмір матеріальної і нематеріальної
винагороди за працю (заробітна плата, премії, надбавки тощо).
До факторів, що пов'язані зі стратегією та структурою підприємства,
відносяться організаційні та стратегічні. Такий набір факторів можемо
визначити як універсальний, що характерний будь-яким підприємствам
незалежно від їх місцезнаходження (регіон, держава, материк). Однак
залежно від місця розташування підприємства вплив окремих чинників може
змінюватись.
Виділення зовнішніх факторів впливу на інноваційний потенціал
підприємства дає змогу оцінити їхній вплив на інноваційну політику
підприємства. Виділимо три групи факторів зовнішнього середовища, які
визначають розвиток інноваційного потенціалу підприємства: суспільство,
економічна політика та ринок.
Суспільство як фактор впливу на інноваційний потенціал підприємства
відіграє дуже важливу роль, яка проявляється в рівні економічного розвитку
держави, відкритості на зміни, ефективному організуванні та заохоченні
суспільства до інноваційних змін, які є визначальною умовою розвитку
підприємств. У цій площині слід виділили дві групи факторів: суспільні та
культурні. Суспільні чинники знаходять своє відображення в динаміці
розвитку сфери досліджень та розробок, а також в розвитку освіти. Торги,
виставки, семінари, а також наукові конференції також є суспільною
ініціативою, яка може стимулювати підприємства до інноваційної діяльності.
Культурні чинники тісно пов'язані з історією окремих держав.
Наступним важливим фактором впливу на розвиток інноваційного
потенціалу підприємства є економічна політика держави, в межах якої
можемо виділити економічні, політичні, правові та екологічні фактори.
Економічні чинники визначаються розміром витрат державного бюджету на
дослідження та розроблення, фінансовими показниками держави, рівнем
розвитку економіки, станом платіжного балансу у сфері техніки та

17. технологій, прямими іноземнимиінвестиціями тощо. Економічні чинники
мають значний вплив на інноваційні процеси держави.
Політичні чинники впливу на інноваційний потенціал підприємства
охоплюють насамперед податкову політику держави, а також політику уряду
у сфері інновацій. Правові чинники визначаються правовою системою та
нормами права, що стосуються інновацій, і враховують зміни в податковому
законодавстві, нормативно-правові акти у сфері інтелектуальної власності,
зовнішньої торгівлі тощо. Специфікою політичних чинників є те, що вони
охоплюють як норми національного законодавства, так і міжнародного.
Важливою групою факторів впливу на інноваційний потенціал
підприємства є екологічні чинники, увага щодо яких постійно зростає у
веденні інноваційної політики держави та підприємств.
Останнім з виділених факторів розвитку інноваційного потенціалу
підприємств є ринок, в межах якого виділено інфраструктуру ринку. Вона
формується через очікування інновацій з боку клієнтів, співпрацю
підприємства зі споживачами, покупцями, посередниками чи
постачальниками, рівень інноваційності конкуренції.
Підприємства, оцінюючи власні можливості та визначаючи цілі
подальшої діяльності, враховують як власні можливості, так і ринкову
ситуацію. Тому чинник інфраструктури ринку потрібно завжди брати до
уваги у разі визначення стратегії та цілей підприємства.
Важливу роль у розвитку інноваційного потенціалу підприємств
відіграє їх співпраця з органами державної влади на місцях (обласними та
районними державними адміністраціями, органами місцевого
самоврядування), вищими навчальними закладами, а також науково-
дослідними установами, які також можна віднести до інфраструктури ринку.

18. 1.2. Характеристика процесу проектування інноваційного потенціалу
підприємства
Інноваційний потенціал слід розглядати як складну динамічну систему
генерування, накопичення і трансформування наукових ідей та науково –
технічних результатів в інноваційні продукти, процеси. Отже, інноваційний
потенціал – це підсистема цілісної системи, в якій він взаємодіє з іншими
потенціалами підприємства (кадровим, науково – технічним, виробничо –
технологічним та ін.). Йому притаманні властивості, типові для будь – якої
економічної системи, а саме:
• цілісність – система існує як ціле, яке потім можна розділити на окремі
елементи, що існують лише через існування цілого;
• взаємозв’язок та взаємодія елементів - елементи потенціалу
функціонують спільно, в результаті чого за рахунок реалізації ефекту
синергії породжуються якісно нові функціональні властивості цілого;
• складність (структурність) – між різноманітними елементами
потенціалу існують зв’язки, що визначають його внутрішню будову й
організацію як єдине ціле;
• комунікативність – потенціал виявляє свої властивості тільки в процесі
взаємодії із зовнішнім середовищем;
• здатність до розвитку – системи повинна бути здатною до розвитку
(саморозвитку), сприйняття та використання нових технологічних ідей,
наукових розробок тощо. Одним з основних джерел розвитку
інноваційного потенціалу підприємства є його інноваційна активність;
• потужність – кількісна оцінка ступеня реалізації досягнутого (або
потенціальної сили стратегічного) потенціалу.
Як економічна категорія інноваційний потенціал повинен відповідати
наступним вимогам:
1. Вміщувати всі основні складові загального (конкурентного) потенціалу
підприємства (матеріальні, нематеріальні, трудові та фінансові).

19. 2. Характеризуватися особливістю взаємодії всіх складових потенціалу,
що сприяє здатності всієї системи створювати додаткову вартість і
забезпечувати інноваційний розвиток підприємства (ефект синергії).
3. Бути націленим на ринковий попит, який сприяє формуванню
ринкового потенціалу підприємства.
На основі наведених позицій, можна відмітити, що інноваційний
потенціал має динамічний характер і є унікальним для кожного
підприємства.
Існують різні підходи до оцінки інноваційного потенціалу
підприємства. Так, А.Верба та І.В. Новікова пропонують для оцінки
використовувати проблемно – орієнтований підхід, згідно з яким
забезпечується вибір критеріїв, показників та процедур оцінки інноваційного
потенціалу відповідно до заздалегідь визначеного кінцевого або проміжного
результату інноваційного розвитку підприємства. Послідовність процедур
оцінки інноваційного потенціалу підприємства представлена в додатку А.
Показники оцінки групуються, залежно від того, до якої складової
інноваційного потенціалу вони відносяться – до ресурсної чи процедурної.
Кожний показник та кожна група показників мають коефіцієнти вагомості.
Доля визначення параметрів використовується метод експертних оцінок
шляхом попарного порівняння показників. [56]
Якісні оцінки переваг одного параметра над іншим трансформують у
кількісні оцінки за допомогою п’ятибальної шкали (табл.1.2.1).
За результатами опитувань експертів будують матрицю попарних
показників, в якій параметр рядка порівнюють з кожним параметром
стовпчика (табл.1.2.2).
За кожним із параметрів обчислюють суму балів за рядком. Вона відображає
сумарний бал, який набрав кожен із показників (а п ). Для цього обчислюють
загальну суму балів (а з ).

20. Таблиця 1.2.1 - Шкала трансформації якісних оцінок переваги одного
показника над іншим в кількісні оцінки
Вагомість першого показника Кількісна оцінка
1 2
дорівнює вагомості другого 1
ненабагато більше вагомості другого 2
більше вагомості другого 3
набагато більше вагомості другого 4
абсолютне значення порівняно з 5
другим
Таблиця 1.2.2. - Порівняння вагомості параметрів
П1 П2 … Пj an
1 2 3 4 5 6
П1 1 а 12 … a1j a n1
П2 a 21 1 … a2j a n2
… … … 1 … …
Пj a j1 a j2 … 1 a nj
Коефіцієнти вагомості параментів обчислюються за формулою:
І = а п / а з (1.2.1),
де а п - сумарний бал, який набрав кожен із показників, а з – загальна сума
балів.
При визначенні вагомості параметрів враховують специфіку галузі,
розміри підприємства, наявність інтеграційних зв’язків, рівень залучення
підприємства до інноваційної діяльності (які роботи інноваційного циклу
здійснюються).

21. А.В. Гриньов наголошує на тому, що оцінку інноваційного потенціалу
слід здійснювати з урахуванням впливу зовнішнього середовища та наявних
стратегічних можливостей підприємства [36].
Доцільно здійснювати аналіз як внутрішнього стану інноваційного
потенціалу, так і зовнішні чинників з урахуванням наявного потенціалу
конкурентів (рис.1.2.1).
При оцінці інноваційного потенціалу підприємства слід використовувати
наступні прийоми:
• порівняння – здійснюється через зіставлення одного показника з іншим
з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними.
Порівняння може здійснюватися з нормативними показниками, даними
попередніх періодів, середньо-галузевими показниками, плановими
показниками, показниками передових підприємств або міжнародних
стандартів;
• статистичний – аналіз динамічних рядів уможливлює виявлення
закономірностей і тенденцій, що виявляються у досліджуваному явищі.
За допомогою рядів динаміки можна визначити інтенсивність зміни
досліджуваних показників (зростання, зменшення, стабільність);
середній рівень показника та середню інтенсивність змін; тенденції
щодо зміни показників. Одержані дані дають змогу прогнозувати
характер зміни показника у майбутньому;
• елімінування – означає усунення, виключення впливу всіх, крім
одного, факторів на величину результативного показника.
Використання способів елімінування (ланцюгових підстановок,
абсолютних різниць, відносних різниць, індексного) дає змогу
визначити вплив кожного фактора на величину досліджуваного
показника окремо;
• метод експертних оцінок – майбутні результати прогнозуються та
оцінюються на підставі думок експертів – спеціалістів – професіоналів,
що мають великий практичний досвід у галузі поставленої проблеми.

22. Стратегічні можливості
Оцінка інноваційного інноваційного розвитку
потенціалу, стан підприємства
внутрішній зовнішній аналіз пошук нових
(порівняно із можливостей ринкових
потенціалом технологічного можливостей
конкурентів) розвитку
Здійснення моніторингу інноваційного потенціалу підприємства
Обґрунтування, вибір та розробка інноваційної стратегії розвитку
підприємства
Реалізація інноваційного потенціалу з урахуванням мети
інноваційного розвитку підприємства
Розвиток Обґрунтування нових
конкурентних стратегічних напрямів
переваг підприємства розвитку підприємства
Рис.1.2.1.Моніторинг та оцінка інноваційного потенціалу підприємства в
процесі його реалізації
Кокорін Д.І. пропонує виділення трьох складових інноваційного
потенціалу – ресурсної, результативної й внутрішньої. Структура
інноваційного потенціалу представлена єдністю трьох його складових:
ресурсної, внутрішньої, результативної, які співіснують, взаємно
передбачають і обумовлюють одна одну та виявляються у використанні як
його „триєдина сутність” [47].
Так, ресурсна складова інноваційного потенціалу залежить від
можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в
інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє

23. підвищити ефективність використання ресурсної складової, а значить, і
інноваційного потенціалу в цілому. Головним принципом виділення
ресурсних елементів потенціалу є їх функціональна роль в інноваційному
процесі. Ця складова включає у себе матеріально-технічні, інформаційні,
фінансові, людські ресурси, які в свою чергу теж поділяються на частини,
існуючі в безпосередньому зв’язку та взаємозалежності. Кожна зі складових
грає важливу роль, впливаючи на якісну та кількісну оцінку інноваційного
потенціалу.
Внутрішня складова інноваційного потенціалу – це так званий
„важіль”, забезпечуючий дієздатність й ефективність функціонування інших
його елементів. Її доцільно представити інститутами (суб’єктами
інноваційної діяльності), які забезпечують: внутрішні процеси інноваційної
діяльності (винахід і виробництво нового продукту); безпосереднє
впровадження нових технологій; взаємозв’язок об’єкта дослідження
(підприємства) як з наукою, яка надає прогресивні ідеї і вже оформлені
інноваційні розробки, так і з ринком, який споживає готовий продукт, а
також методами, засобами організації управління течією інноваційного
процесу .
Результативна складова віддзеркалює результат реалізації існуючої
можливості, тобто той реальний фактичний інноваційний продукт,
отриманий в інноваційному процесі, тобто досягнений рівень потенціалу.
Доцільність виділення цієї складової підтверджується тим, що саме
інноваційний продукт як результат інноваційних процесів обумовлює
подальший не лише кількісний, але й якісний зріст інноваційного потенціалу
системи (господарюючого суб’єкта).
Він сприяє розвитку ресурсної складової, якщо це продукт,
внутрішньої частини інноваційного потенціалу, якщо це здійснена інновація
в самій інноваційній сфері. Він несе в собі потенційно нові можливості,
виводить на новий рівень функціонування інноваційний потенціал у цілому.
Результативна складова інноваційного потенціалу представляє собою цільову

24. характеристику цієї категорії, що проявляється в потоках інноваційної
продукції, головним чином забезпечуючи його відтворення.
Для комплексної оцінки інноваційного потенціалу підприємства можна
використовувати інтегральний показник «Темп зростання інноваційного
потенціалу» (як середню геометричну), який з одного боку характеризує
інтенсивність використання всіх (трудових, матеріальних, фінансових та
інших) видів ресурсів, а з іншого – дозволяє оцінити ефективність
інноваційної діяльності в цілому в динаміці:
Т ІП =
n T1 * T2 * ... * Tn (1.2.2),
де T1 , T 2 ,..., T n - зміна (темпи зростання) показників, які прийняті для оцінки
інноваційного потенціалу;
n – кількість показників, прийнятих для оцінки.
Р.А. Фатхутдінов пропонує проводити оцінку інноваційного потенціалу
за схемою: ресурс (Р) → функція (Ф) → проект (П). Під проектом
розуміється випуск та реалізація нової продукції або напрям діяльності [67].
Внутрішнє середовище підприємства побудовано з наступних
функціональних блоків, які у взаємодії складають її виробнитчо –
господарську систему:
• продуктовий (проектний) блок – напрями діяльності підприємства та їх
результати у вигляді продукції (товарів, послуг);
• функціональний блок (блок виробничих функцій та ділових процесів) -
перетворювач системи ресурсів та управління у готову продукцію в
процесі трудової діяльності працівників підприємства;
• ресурсний блок – комплекс матеріально – технічних, трудових,
інформаційних, фінансових та інших ресурсів підприємства;
• організаційний блок – організаційна структура, технологія процесів за
всіма функціями і проектами, організаційна культура;
• блок управління – загальне керівництво підприємством, система
управління та стиль управління.

25. Оцінка інноваційного потенціалу проводиться за двома схемами аналізу
внутрішнього середовища підприємства: детального та діагностичного.
Детальний аналіз проводиться на стадії обґрунтування інновації та
підготовки проекту її реалізації та впровадження за наступними етапами (при
цьому використовується прийом порівняння):
1) описується нормативна модель стану інноваційного потенціалу
підприємства, тобто встановлюються якісні і кількісні вимоги за всіма
блоками його внутрішнього середовища, компонентами блоків і
параметрами, які забезпечують досягнення поставленої інноваційної
мети;
2) визначається фактичний стан інноваційного потенціалу за всіма
блоками, компонентами та параметрами;
3) проводиться аналіз відхилень фактичних значень параметрів
інноваційного потенціалу від нормативних; виділяються сильні і слабкі
сторони потенціалу;
4) складається перелік робіт з інноваційного перетворення підприємства
(посилення сильних сторін та усунення слабких сторін).
Детальний аналіз дає можливість системно оцінити стан інноваційного
потенціалу підприємства. Але його використання супроводжується великими
затратами часу. Крім того, на підприємстві може бути відсутня або
недосяжна необхідна для аналізу інформація. Отже, за таких умов можна
використовувати діагностичний підхід до оцінки інноваційного потенціалу.
При діагностичному підході оцінки внутрішнього стану підприємства
також може використовуватись SWOT – аналіз, що дає можливість не тільки
оцінити інноваційний потенціал підприємства, але й з’ясувати, яким чином
на нього впливає інноваційний клімат, який склався у зовнішньому
середовищі.

26. 1.3. Методологія моделювання бізнес-процесів підприємства
На відміну від опису організації на основі ієрархічної функціональної
структури, яку важко об’єктивно оцінити, опис бізнес – процесів дозволяє
точно представити цілі, досліджувані характеристики (в тому числі і
динамічні) і кінцеві результати кожного виду діяльності. Бізнес – процеси
визначають походження напрямів робіт незалежно від ієрархії і меж
підрозділу, який їх виконує.
У зв’язку з цим реінжиніринг націлений на вирішення наступних
завдань: в першу чергу, на виявлення об’єктивної структури бізнес –
процесу; по-друге, на оптимальний розподіл виявлених функцій по
структурним підрозділам і виконавцям, а також їх автоматизацію з
врахуванням обмежень щодо ресурсних складових.
Кожен бізнес – процес характеризується:
• чітко визначеним у часі початком і завершенням;
• зовнішніми інтерфейсами, які пов’язують його з іншими бізнес –
процесами всередині організації, або описують вихід у зовнішнє
середовище;
• послідовністю виконання функцій і правил їх виконання (бізнес -
правилами).
Моделювання бізнес-процесів на підприємстві повинно забезпечувати
досягнення наступних цілей:
• формування ефективної системи управління на основі бізнес-процесів;
• чітке розмежування відповідальності та повноважень між керівниками
і структурними одницями в межах бізнес-процесів та бізнес-системи;
• формування показників ефективності бізнес-процесів і бізнес-системи
загалом, методик їх оцінки і аналізу;
• створення механізму безперервного вдосконалення бізнес-процесів і
бізнес-системи загалом;

27. • комплексне залучення всіх учасників діяльності організації в процесах
оптимізації бізнес-процесів та бізнес-системи, пошук резервів
підвищення їх ефективності [31].
Для кожної функції, що входить у бізнес – процес є визначене місце у
загальній послідовності робіт, виконавець, умови ініціації, час і вартість
виконання [64].
Будь-який бізнес – процес можна представити як упорядковану
сукупність елементів (робочих об’єктів, ресурсів, організаційних одиниць),
функцій (дій) і подій (додаток В).
Робочий об’єкт - це елемент, з якою відбувається певна діяльність
(перетворення, обробка, форматування). Робочі об’єкти можуть бути
матеріальними (наприклад, сировина і матеріали, напівфабрикати, готові
вироби, послуги), або фінансовими (наприклад, платежі, перерахування і
т.д.), або інформаційними (наприклад, документи:замовлення, рахунки і т.д.).
Робочі об’єкти є динамічними елементами, тобто періодично
виникають в бізнес – процесі (закупляються, виробляються, формуються),
перетворюються в інші об’єкти і видаляються із бізнес – процесу
(продаються, передаються на зберігання).
Ресурси – це елементи (суб’єкти ) , за допомогою яких здійснюються
бізнес – процеси, наприклад, обладнання, запаси на складі, гроші на
розрахунковому рахунку, нормативно – довідкова інформація (номенклатури
– цінники, класифікатори) і т.д. Ресурси, як і робочі елементи можуть
динамічно змінювати свій стан (конкретні екземпляри ресурсів протягом
життєвого циклу економічної системи додаються або видаляються), але, на
відміну від робочих об’єктів, використовуються в системі протягом
декількох циклів виробництва, тобто знаходяться в системі постійно і в
даному змісті є статичними.
Розділення елементів на робочі об’єкти або ресурси залежить від
використання в тому чи іншому бізнес – процесі, оскільки в одному процесі

28. елемент може виступати в ролі робочого об’єкту, а в іншому –
використовуватися в якості ресурсу.
Організаційні одиниці (підприємства, підрозділи, персонал, окремі
виконавці) – це частковий випадок ресурсів, що представляють собою
об’єднання людей, які використовують інші ресурси для виконання бізнес –
процесів. Один і той же підрозділ може брати участь у декількох бізнес –
процесах. І навпаки: в одному процесі беруть участь різні організаційні
одиниці.
Функція (дія, операція) перетворює вхідні робочі об’єкти у вихідні або
модифікує їх. Послідовність взаємопов’язаних по входам і виходам функцій
становить бізнес – процес. Функція бізнес – процесу може породжувати
робочі об’єкти будь-якої природи (матеріальні, грошові, інформаційні).
Функція може бути представлена однією дією або певною сукупністю дій,
яка може бути організована у вигляді ієрархії. В останньому випадку функції
може відповідати певний процес, в якому підфункціям відповідають свої
підпроцеси, і так далі, поки кожна із підфункцій не буде представляти
недекомпозитивну послідовність дій.
З позиції ступеню інформатизації функції класифікуються:
• Автоматичні функції (off-line), що виконуються ЕОМ без участі
людини. Наприклад, створення стандартних звітів, проведення
розрахунків.
• Інтерактивні функції (on-line), що виконуються ЕОМ і людиною в
діалозі. Наприклад, реалізація нестандартних запитів, налаштування на
специфіку ситуації.
• Експертні функції, що виконуються людиною на основі рекомендацій
(команд), що готує ЕОМ.
• Неавтоматизовані функції, що виконуються людиною без
використання ЕОМ.
Події. У сукупності дій для кожної функції можливі альтернативні або
циклічні послідовності в залежності від різних умов протікання процесу. Ці

29. умови пов’язані з подіями в навколишньому середовищі або самих процесах
(наприклад, замовлення прийнято, відмінено, відправлено на коригування),
які змінюються стан об’єктів, ресурсів, організаційних одиниць. Таким
чином, подія фіксує факт завершення виконання певної функції і створення
нового стану об’єкту або нового об’єкту.
Нові стани об’єктів (об’єкти) викликають виконання нових функцій, які
створюють нові події і т.д., поки не буде завершений певний бізнес – процес.
Така послідовність подій становить конкретну реалізацію бізнес - процесу.
Кожна подія описується з двох точок зору: інформаційної і
процедурної. Інформаційно подія відображається у вигляді певного
повідомлення, що фіксує сам факт виконання певної функції, зміну стану або
появу нового об’єкту. Процедурно подія викликає виконання інших функцій
і тому для кожного стану об’єкту повинне бути задане описання викликів
інших функцій. Таким чином, події виступають в управляючій ролі для
виконання бізнес – процесів і визначають напрям матеріальних,
інформаційних і фінансових потоків в залежності від конкретної ситуації.
Узагальнена модель бізнес – процесу відображається на рівні
інформаційних процесів за допомогою декількох видів моделей: ER – діаграм
(«елемент – зв'язок») для баз даних; функціональних ієрархій, діаграм
потоків даних і діаграм потоків даних для процедур.
Визначення класів робочих об’єктів, ресурсів, організаційних одиниць
становить основу ЕR – діаграм. Ієрархії функцій бізнес – процесу визначають
ієрархію програмних процедур. Діаграми потоків даних встановлюють
інтерфейси програмних процедур з базами даних, вхідними і вихідними
формами інформації, а діаграми потоків подій визначають управління
переходами між процедурами.
Серед методологічних різновидів універсального інструменту –
системного аналізу виділяється структурний аналіз. Структурний аналіз був
розроблений в 60-70 рр. ХХ ст. Дугласом Т. Россом у вигляді методології
SADT (Structures Analysis and Design Technique) – технологія структурного

30. аналізу і проектування. В основі структурного аналізу лежить виявлення
структури як відносно стійкої сукупності відносин, визнання
методологічного примату відносин над об’єктами в системі, часткове
відчуження від розвитку об’єктів.
Основним поняттям структурного аналізу є «структурний елемент
(об’єкт)» - елемент, виконуючий одну із елементарних функцій, пов’язаних з
предметом, процесом або подією, що моделюються.
В основі структурного аналізу лежить вивчення системи за допомогою
її графічного модельного представлення, яке починається з загального огляду
і поступово деталізується, формуючи ієрархічну структуру із великою
кількістю рівнів.
Для такого підходу характерними є наступні позиції:
• поділ на рівні абстракції з обмеженням кількості елементів на кожному
з рівнів (в основному від 3 до 9);
• обмежений контекст, що включає лише суттєві деталі на кожному із
рівнів;
• використання строгих формальних правил запису;
• послідовне наближення до кінцевого результату.
Ціллю структурного аналізу є перетворення загальних, розпливчатих
знань про первинну предметну область на точні моделі, що описують
різноманітні підсистеми організації, що моделюється.
Декомпозиція є умовним прийомом, що дозволяє представити систему у
вигляді, зручному для сприйняття, а також оцінити її складність. В результаті
декомпозиції підсистеми по певним ознакам виділяються окремі структурні
елементи і зв’язки між ними.
Декомпозиція є засобом, що дозволяє уникнути труднощів в розумінні
системи. Глибина декомпозиції визначається складністю і розмірністю
системи, а також цілями моделювання.
Будь-яка організація, як правило, має велику кількість підсистем, тому
кількість структурних елементів і зв’язків між ними є значною. Кожний

31. структурний елемент (чи об’єкт) і зв’язок володіють певними властивостями,
які мають бути описаними. Одним із різновидів властивостей є атрибути.
Атрибут – потрібна, суттєва, невід’ємна властивість об’єкту.
Закономірним є те, що різні структурні елементи мають різні атрибути.
Кожен об’єкт або зв'язок має також набір характеристик, за допомогою яких
можна задати кількісні і якісні характеристики елементів, що моделюються.
Таким чином, для кожної функції можна задати її ім’я, універсальний код в
проекті, автора, час і дату створення, детальне описання, приклад реалізації,
часові і вартісні витрати на виконання даної функції і т.д. Всі вказані
характеристики об’єктів і зв’язків формалізовані і використовуються при
проведенні аналізу і створенні звіту.
Структурний аналіз як сукупність методів моделювання складних систем
внаслідок великої розмірності вирішуваних завдань має опиратися на
потужні засоби комп’ютерної підтримки, що забезпечує автоматизацію праці
системних аналітиків. Такими засобами є CASE- системи (Computer Aided
Software Engineering). Архітектура більшості CASE- систем заснована на
парадигмі «методологія – модель – нотація - засоби» (рис.1.3.1).
Методологія
Модель
Нотація Нотація Нотація
Засоби
Рис.1.3.1. Архітектура CASE- систем
Для опису заданої схеми слід ввести ключові поняття архітектури
CASE- систем:

32. Методологія структурного аналізу представляє методи і засоби для
дослідження структури і діяльності організації. Вона визначає основні
принципи і прийоми використання моделей.
Моделлю є сукупність символів (математичних, графічних і т.д.), яка
адекватно описує деякі властивості модельованого об’єкту і відносини між
ними.
Нотацією виступає система умовних позначень, прийнята для
конкретної моделі.
Засобами є апаратне і програмне забезпечення, що реалізує обрану
методологію, в тому числі і створення відповідних моделей з прийнятою для
них нотацією.
При моделюванні систем використовуються різноманітні моделі, що
відображають:
• функції, які система має виконати;
• процеси, які забезпечують виконання вказаних функцій;
• дані, потрібні для виконання функцій, і зв’язки між цими даними;
• організаційні структури, що забезпечують виконання функцій;
• матеріальні і інформаційні потоки, що виникають в ході виконання
функцій.
Найбільш часто використовувані і ефективні засоби проведення
структурного аналізу наведені в додатку С.
За допомогою цих методів можуть бути побудовані логічні моделі
вихідної і реорганізованої систем управління організацією.
Моделі, що використовуються для управління бізнесом, можна
розділити на декілька груп. В цьому випадку на вищому рівні розташовані
стратегічні, фундаментальні моделі, що описують глобальні правила в
залежності від поведінки об’єкта управління. Вони оперують невеликою
кількістю високоагрегованих показників і створюють основу стратегічного
управління. В залежності від запитів, яким повинні відповідати стратегічні
моделі, вони можуть розділятися на категорії:

33. • модель фінансового управління - погляд на бізнес з точки зору руху
фінансових потоків;
• маркетингова модель – оцінка впливу зовнішнього середовища – ринку
– на бізнес, що розглядається;
• модель управління виробництвом;
• модель управління логістикою – постачанням та збутом.
До цих категорій можна віднести і ряд інших моделей. Для їх побудови
можна застосувати наступні концепції управління: MRP – Manufacturing
Resource Planning, DRP – Distribution Resource Planning, ERP – Enterprise
Resource Planning, CSRP – Customer Synchronized Resource Planning.
На другому рівні – транзакційному – розташована модель, що відповідає
за операційну реалізацію глобальних принципів у вигляді послідовних
кроків. Слід відмітити, що будь – яка модель є відображенням точки зору
проектувальників, і відповідає цілям і завданням конкретного замовника.
Тому як правило суб’єкт бізнесу, що є складною комплексною системою,
описується визначеним набором моделей, що в сукупності створюють
загальну модель бізнес – системи.
На вітчизняному ринку представлена достатня кількість CASE – систем,
багато з яких дозволяють створювати описи (моделі) бізнес – процесів
підприємств. Очевидно, що вибір системи визначає в багатьох аспектах
подальшу реалізацію проекту. Раціональний вибір системи можливий при
розумінні керівництвом і працівниками підприємства декількох аспектів:
цілей проекту; вимог до інформації, що характеризує бізнес – процеси і
необхідної для аналізу і прийняття рішення в рамках конкретного проекту;
можливостей CASE – систем щодо опису процесів.
Опис бізнес – процесів проводиться з ціллю їх подальшого аналізу і
реінжинірингу. Ціллю реінжинірингу може бути впровадження
інформаційної системи, скорочення витрат на випуск продукції, підвищення
якості обслуговування клієнтів, створення посадових і робочих інструкцій
при впровадженні стандартів ISO-9000 і т.д. Для кожного подібного завдання

34. існують певні параметри, що визначають набір критичних значень по бізнес –
процесу. В загальному випадку модель бізнес – процесу повинна відповідати
на наступні питання:
• які процедури (функції, роботи) необхідно виконати для отримання
заданого кінцевого результату ;
• в якій послідовності виконуються ці процедури;
• які механізми контролю і управління існують в рамках бізнес –
процесу, що розглядається;
• хто виконує процедури процесу;
• які вхідні документи/інформацію генерує процедура процесу;
• які ресурси необхідні для виконання кожної процедури процесу;
• яка документація/умови регламентує виконання процедур;
• які параметри характеризують виконання процедур і процесу в цілому.
Опис бізнес – процесу формується за допомогою нотації та інструментів,
що дозволяє відобразити всі наведені вище аспекти.
Найбільш поширеними CASE - інструментами на вітчизняному ринку є
ARIS Collaborative компанії Suite IDS Scheer AG (Німеччина) і AllFusion
Modeling Suite, а саме - IDS AllFusion Process Modeler, раніше відомий як
BPwin компанії Computer Associates. Методологія ARIS заснована на
розробленій професором А.В.Шеєром теорії «Архітектура інтегрованих
інформаційних систем» (Architecture of Integrated Information System – ARIS).
Вона визначає принципи моделювання практично всіх аспектів діяльності
організації, що є її значною відмінністю від інших методологій.
Методологія ARIS заснована на концепції інтеграції, що забезпечує
цілісний погляд на бізнес – процеси, і представляє собою цілісний комплекс
різноманітних методологій, інтегрованих в рамках єдиного системного
підходу. До найбільш важливих компонентів її архітектури відносяться типи
представлення і рівні опису модельованого об’єкту. В загальному випадку
архітектура ARIS виділяє в організації такі підсистеми, як: