1. Лекція
«Клініко-лабораторне дослідження секреторної
функції шлунка та дуоденального вмісту.
Лікарські засоби, які викликають ураження ШКТ»
НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА КЛІНІЧНОЇ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ

2. План:
1.Актуальність теми
2.Алгоритм проведення дослідження ШКТ
3.Шлунковий сік. Дослідження шлункового соку
4.Дослідження загальної кислотності
5.Лікарські засоби, що впливають на шлунково-
кишковий тракт
6.Дослідження дуоденального вмісту
7.Бактеріальне дослідження жовчі
8.Лікарські засоби, що впливають на продукцію жовчі
9.Список літератури

3. Актуальність теми
• Захворювання травної системи не тільки актуальні
для всіх вікових груп, але і є одними з найбільш
поширених в статистиці захворюваності - 10%!

4. Дослідження ШКТ. Алгоритм проведення
1. Клінічні методи (збір скарг та анамнезу, огляд, пальпація, перкусія, аускультація).
2. Функціональні методи (рентгенологічні, ендоскопічні, ультразвукові).
3. Лабораторні методи: дослідження шлункового вмісту, дуоденальне зондування,
дослідження калу.
1. Дослідження шлункового вмісту
1.1. Визначення та нормальна фізіологія
1.2. Методика забору
1.3. Фізичні властивості. Нормальні показники.
1.4. Загальна кислотність. Нормальні показники
1.5. Відхилення від норми
1.6. Лікарські засоби, що впливають на шлунково-кишковий тракт
2. Дуоденальне зондування
2.1. Визначення та нормальна фізіологія
2.2. Методика забору
2.3. Методика дослідження
2.4. Фази жовчовиділення. Характеристика.
2.5. Нормативні значення
2.6. Відхилення від норми
2.7. Препарати, що впливають на функцію жовчовиділення.

5. Клінічні методи дослідження
Сбір скарг та анамнезу
Огляд
Пальпація
Перкусія
Аускультація

6. Функціональні методи
рентгенологічні
ендоскопічні
ультразвукові

7. Лабораторні методи
• Дослідження шлункового вмісту (метод Міхаєліса)
• Дуоденальне дослідження (зондовий класичний метод)

8. Дослідження ШКТ. Шлунковий сік. Визначення
• Шлунко́вий сік —
безбарвна сильно
кисла (рН 1—1,5 у
людей)
багатокомпонентна
рідина, на 99,4%
містить воду, де
розчинені основні
компоненти —
ферменти, соляна
кислота і мукоїди.
Основний компонент -
соляна кислота у
вільному та
зв'язаному з
протеїнами стані.
Шлунковий сікШлунковий сік
починає вироблятисяпочинає вироблятися
як тільки людинаяк тільки людина
баче їжу, або відчу-баче їжу, або відчу-
ває її запахває її запах

9. Дослідження ШКТ. Шлунковий сік. Нормальна
фізіологія
Шлунковий сік
– секрет
трубчатих
залоз, що
знаходяться
у слизовій
оболонці
шлунку
За добу у людини відділяється до 2 л
шлункового соку. Кількість, склад і
властивості залежить від характеру їжі.
Шлунковий соку активізується, коли до
крові починає надходити гормон гастрин,

10. Дослідження ШКТ. Шлунковий сік. Методика забору
• Зондування проводять багатомоментним (фракційним) способом – за
допомогою тонкого зонда – гумової трубки довжиною 100–150 см з
зовнішнім діаметром 4–5 мм. З інтервалом 15 хв. проводять 5 аспірацій
натщесерце та 4 після стимуляції секреції шлункового соку (гістаміном,
пентагастрином, інсуліном). Визначають у кожній порції кількість (мл) соку,
його кислотність (в тітраційних одиницях – мл 0,1% розчину NaOH),
розраховують дебіт-годину соляної кислоти.

11. Дослідження ШКТ. Шлунковий сік. Методика забору
Натще-
серце
Базальна секреція
Пробний
сніданок
Стимульована
секреція

12. Дослідження ШКТ. Шлунковий сік. Фізичні
властивості. Нормальні показники
Фізичні властивості шлункового соку.
Колір - безбарвний
Запах кислий
Кількість шлункового соку:
натщесерце – 0–180 мл
(частіше – 0–50 мл);
• Визначення кислотності шлункового соку
• Реакція у нормі кисла, її визначають
• лакмусовим папірцем – у нормі – синя,
• після визначають кислотность.
За кількістю лугу, що витрачається
на нейтралізацію шлункового соку,
обчислюють загальну кислотність, а
також вільну і зв'язану соляну
кислоту.

13. Дослідження ШКТ. Загальна кислотність.
Визначення. Нормальні показники
• Загальна кислотність – сума
всіх кислих факторів, які
можуть перебувати в шлунку:
вільна і зв’язана соляна
кислота, кислі фосфати,
органічні кислоти.
• У нормі базальна загальна
кислотність – 40–60 титр. од.
(мілілітрів 0,1% розчину
NaOH), при максимальній
стимуляції – 100–120 титр.
од.
• Нормоцидність – базальна
рН шлункового вмісту – 1,6–
2,0, стимульована – 1,21–1,8.

14. Показники шлункової
секреції у нормі
Базаль
на
Секреція
Стимульована
Субмаксимальн
а
Максималь
на
Об’ єм шлункового соку, мл
зззЗзЗз
Вільна HCL, ммоль/л
Загальна кислотність, ммоль/л
Зв`язана HCl, ммоль/л
Дебіт-година загальної
кислотопродукції, ммоль/л
Дебіт-година вільної HCl,
ммоль/л

15. Дослідження ШКТ. Шлунковий сік. Показники
кислотності шлункового соку
Відхилення від норми.
Гіпоцидність
(hypo (a) ciditas) –
знижена
кислотність
шлункового соку:
рН 2,1–6,0.
Гіперацидність
(hyperaciditas) –
підвищена кислотність
шлункового соку:
базальна рН менше ніж
1,6, стимульована рН
менше ніж 1,2.
Анацидність
(anaciditas) – відсутність
кислого вмісту в
шлунку, поява в
шлунковому вмісті
молочнокислих
бактерій, молочної
кислоти; pH більше ніж
6,0.

16. Шлунковий сік. Мікроскопічне дослідження.
Норма. Лейкоцити.

17. Шлунковий сік. Мікроскопічне дослідження
В нормі звичайно знаходять тільки поодинокі лейкоцити, епітеліальні клітини і
помірну кількість дріжджових грибків.
Препарати досліджують під малим, а потім під великим збільшенням мікроскопа.
1 – сарцини(бактерії)
2 – крохмальні зерна;
3 – дріжжові грибки;
4 – краплі жиру;
5 – гольчаті кристали жирних кислот.

18. Шлунковий сік. Мікроскопічне дослідження
Дрожжові грибки (2) разом з зернами крохмалю (1) виявляються у
шлунковому вмісті зустрічаються при застої у шлунку.
ЗернаЗерна
крохмалюкрохмалю
дрожжові грибкидрожжові грибки
у шлунковому мвстішлунковому мвсті
Мікроскопія. Шлункова гіпотонія.

19. Дослідження ШКТ. Лікарські засоби,
що впливають на шлунково-
кишковий тракт
1. Стимулятори шлункової секреції
2. інгибитори шлункової секреції
3. ферменти, що покращують травлення
4. проносні засоби
5. інгібітори протонної помпи
6. антогоністи Н2 рецепторів

20. Дослідження ШКТ. Дуоденальне зондування.
Визначення
Дуоденальний вміст – змінний склад жовчовміщуючого хімусу
дванадцятипалої кишки (ДПК)
Печінка продукує жовч зі швидкістю близько 10 мл/кг маси тіла/добу,
максимально до 2 л/добу, в середньому – 0,6–1 л/добу. Жовч складається
з 80% води і 20% розчинених речовин, з них близько 65% – жовчні
кислоти, 4% – холестерин, 20% – фосфоліпіди, 4–5% – білки, 0,3% –
кон’югований білірубін, решта – вітаміни, гормони, ферменти.

21. Дослідження ШКТ. Дуоденальне зондування.
Методика
Проводять за допомогою дуоденального зонду – гумова
трубки довжиною 1,5 м з металевою оливою на кінці, має
три мітки: 1 – на рівні 40-45 см від оливи; 2 – на рівні 70 см,
3 - на рівні 90 см від оливи. Дуоденальний вміст: жовч,
секрети підшлункової залози і ДПК, невелику кількість
шлункового соку.

22. Фази жовчовиділення.
Виділяють 5 фаз жовчовиділення і 3
порції дуоденального вмісту:
I фаза – від моменту потрапляння
зонда в ДПК до вливання в неї
холецистокінетичного засобу.
II фаза – закритого сфінктера Одді –
від моменту введення подразника до
появи нової світлозабарвленної жовчі.
Тривалість фази – 2–6 (3–5) хв.
III фаза – латентний період міхурового
рефлексу – від початку появи світлої
жовчі протоків до появи темної
міхурової жовчі, (порція А).
IV фаза – міхурова (порція В) –
характеризується виділенням 20–50 мл
темно-коричневої в’язкої жовчі, що
виливається з жовчного міхура.
V фаза – (порція С) – витікання світлої
жовчі (з печінкових протоків).
Порції жовчі
Дослідження ШКТ. Дуоденальне зондування

23. Дослідження ШКТ. Дослідження жовчі.
Відхилення від норми
l фаза - гіпосекреція – виділення
жовчі менше ніж 0,5 мл/хв;
гіперсекреція – більше за 1,5 мл/хв.,
гіперсекреція у I-ій фазі
постхолецистектомічних станів,
гіпосекреція – для обструкції крупних
позапечінкових протоків;
ІІ фаза - гіпосекреція, якщо жовчі
немає довше 10–15 хв. – це ознака
спазму сфінктера Одді;
ІV фаза - якщо міхуровий рефлекс
відсутній більше 30 хв., вводять
спазмолітики. Якщо і після цього
немає темної жовчі - «відключений»
жовчний міхур.

24. Дослідження ШКТ. Лабораторне дослідження
дуоденального вмісту
Дослідження проводиться негайно після його отримання, оскільки травні
ферменти, що знаходяться в ньому, перетравлюють лейкоцити.
Аналіз включає:
визначення фізико-хімічних властивостей;
 мікроскопічне дослідження всіх трьох порцій;
бактеріологічне дослідження.

25. Дослідження ШКТ. Лабораторне дослідження
дуоденального вмісту
І. Фізико-хімічні властивості.
Реакція - нейтральна або слаболужна.
Визначення реакції проводиться за
допомогою лакмусового паперу.
Колір. В нормі жовч в порціях А і С –
золотисто-жовтого кольору, в порції В –
темно-жовта, оливкова.
Прозорість. Всі три порції жовчі в
нормі прозорі.
Консистенція. Жовч порції А і С -
нев'язка, порції В – в'язка.
Питома вага нормальної жовчі:
порція А – 1,007 - 1,012,
порція В –1,016 - 1,032,
порція С – 1,007 - 1,010.

26. Лабораторне дослідження дуоденального вмісту.
Мікроскопічне дослідження
Проводять під малим. а потім під
великим збільшенням мікроскопа.
При мікроскопії можна знайти наступні
включення:
- клітинні елементи (лейкоцити, епітелій),
- кристалічні утворення (холестерин,
білірубін, "жовчний пісок", мікроліти,
кристали жирних кислот),
- паразити (лямблії, яйця печінкових,
котячих двуусток, аскариди).
Опісторх
Лямблії, цисти лямблій

27. Дослідження ШКТ. Бактеріальне
дослідження жовчі
Посів роблять на живильні
середовища для визначення
чутливості мікрофлори (у разі
виявлення такої) до антибіотиків.
Матеріал: свіжозібрана жовч 3-4
мл в стерильний контейнер.
Нормальний результат: у нормі
жовч стерильна - в жовчі бактерій
немає.
Розшифровка аналізу:
1. Виділення будь-якого
мікроорганізму розцінюється як
позитивний результат.
2. При інфікуванні в 70% -80%
випадків висівають ентерококи,
Escherichia coli, Enterobacter.
3. Виявлення Staphylococcus
aureus в діагностичних титрах
може свідчити про наявність
печінкового або диафрагмального
абсцесу.

28. Дослідження ШКТ. Лікарські засоби,
що впливають на продукцію жовчі
•Гепатопротектори
•Жовчогінні лікарські засоби
•Препарати, що поліпшують функції
печінки (гепатотропні препарати)
•М-холіноблокатори
•Інгібітори протеолітичних ферментів

29. Література
1.Гребенів А. Л. Пропедевтика внутрішніх хвороб:
Підручник,-5-е вид., Перераб. і доп.-М.; Медицина, 2001.-
592 с.: іл.; (Учеб. літ. для студентів медичних вузів).
2. Мухін М.О., Моісеєв В.С. Пропедевтика внутрішніх
хвороб: Підручник. - М.: ГЕОТАР-МЕД, 2002.
3. Івашкін К. Т., Султанов В.Т.Прорпедевтика внутрішніх
хвороб практикум. - СПб: Видавництво «Пітер», 2000.
4. Смолева Е.В., Степанова Л.А., Рудівіцкая Г.І.
Лікувально-діагностичний довідник фельдшера / Серія
«Медицина для вас». - Ростов н / Д: Фенікс, 2004.
5. Камишніков В.С. Справочник по клинико-
биохимическим исследованиям и лабораторной
диагностике. М. – «МЕДпресс-информ», 2004. – 911с.