розробки уроків захист вітчизни 11 кл

1. Захист Вітчизни
11 клас
Розділ Вогнева підготовка
Розроблено за навчальною програмою предмета "Захист Вітчизни" (для
навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа.
Тема 1. Стрілецька зброя та поводження з нею
Урок №______. (теоретичний)
1. Мета і завдання вогневої підготовки в школі.
2. Класифікація стрілецької зброї та її порівняльна характеристика за бойовими
властивостями.
Мета: виховувати в учнів цікавість та любов до стрілецької зброї; підвищувати
мотивацію до занять з вогневої підготовки.
Місце проведення: кабінет предмета «Захист Вітчизни»
Час: 45 хвилин.
Хід уроку
І. Організація класу до уроку (вітання вчителя з класом, учням зазделегідь
було дано завдання підготувати презентації, 1 хв.)
ІІ. Вивчення нового матеріалу (38 хв.)
Сьогодні я хочу запросити вас до розмови про стрілецьку зброю та
поводження з нею. Зокрема розглянути питання мети і завдань вогневої
підготовки в школі та класифікації стрілецької зброї. (Стенд №1)
Вимоги до учнів
Учні повинні знати:
– види стрілецької зброї

2. Учні повинні вміти:
– порівнювати стрілецьку зброю за бойовими властивостями
Для проведення уроку ви підготували презентації на тему «Етапи розвитку
стрілецької зброї»
(демонстрація учнівських презентацій)
– .Учнівська презентація:
“Метальна зброя”
– Учнівська презентація:
“Вогнепальна зброя періоду до І світової війни
– Учнівська презентація:
“Вогнепальна зброя періоду ІІ світової війни”
– Учнівська презентація:
“Розвиток вогнепальної зброї після ІІ світової війни”
1. Мета і завдання вогневої підготовки в школі
– Влучний і дієвий вогонь під час бою в поєднанні з майстерним
маневром є однією з основних умов успішного виконання підрозділами
бойових завдань.
Дієвість вогню залежить від уміння воїнів зразково володіти зброєю і
застосовувати її під час бою.
Для цього необхідно знати матеріальну частину зброї, тримати її в постійній
бойовій готовності і вести з неї влучну стрільбу.
Юнаки повинні знати:
призначення, бойові властивості та загальну будову автомата Калашникова
і ручних осколкових гранат;
• правила ведення вогню по нерухомих цілях і цілях, що з'являються.
Юнаки повинні вміти:
• чистити і змащувати автомат, готувати його до стрільби;
• виконувати прийоми і правила стрільби з автомата;
• вимірювати відстань до цілей за допомогою кутових величин і елементів
зброї.
Юнаки повинні виконувати:
• вправи стрільб з пневматичної гвинтівки;
• метання ручних осколкових гранат;
• початкову вправу стрільби з автомата;
• встановлені програмою нормативи.
Основне завдання вогневої підготовки.
2

3. -є підготовка юнаків до виконання стрільб з автомата під час польових занять в
11 класі.
2. Класифікація стрілецької зброї та її порівняльна характеристика за
бойовими властивостям.
Поштовхом для розвитку і вдосконалення зброї стають війни, як світові
так і локальні.
Стрілецька зброя не є винятком з усього спектру зброї різного призначення.
Класифікація зброї наведена на схемі 1.
3
Види
стрілецької зброї
За призначенням
За ступенем
автоматизації
За калібром
За бойовими
можливостями
бойова
навчальна
спортивна
мисливська
неавтоматична
самозарядна
автоматична
малокаліберна
нормального калібру
великокаліберна
пістолети
пістолети-кулемети
автомати
гвинтівки
ручні кулемети
станкові кулемети
великокаліберні
кулемети
Види
стрілецької
зброї
За кількістю
обслуги
За способом
тримання
під час стрільби
За конструкцією
ствола
За характером
джерела енергії
групова
індивідуальна
ручна
станкова
Спеціальна
(танк., авіа.,
казематна)
нарізна
гладкоствольна
вогнепальна
пневматична
За кількістю
стволів
одноствольна
двоствольна
багатоствольна

4. Порівняльна характеристика деяких видів стрілецької зброї за бойовими
властивостями
1. Пістолети
Характеристика ПММ
(Росія)
Форт-12
(Україна)
Беретта
(Італія)
Глок-17
(Австрія)
Калібр, мм 9 9 9 9
Маса, г 760 950 950-1000 625
Ємність магазину 12 12 15 17
Швидкострільність,
постр./хв.
30 - - -
Початкова швидкість
кулі, м/с
420 - - -
Прицільна дальність,
м
50 - - -
2. Автомати і автоматичні гвинтівки
Характеристика
АК-74
(Росія)
М16А3
(США)
Калібр, мм 5,45 5,56
Маса, кг 3,5 3,85
Ємність магазину 30 20, 30
Швидкострільність,
постр./хв.
40-100 40-100
Початкова швидкість
кулі, м/с
900 990
Прицільна дальність, м 1000 800
3. Ручні кулемети
Характеристика ПК
(Росія)
М60
(США)
MG-3
(Німеччина)
Калібр, мм 7,62 7,62 7,62
Маса, кг 9/16,5 19,4 12,4
Ємність стрічки 250 250 50
Швидкострільність,
постр./хв.
250 100-200 700
Початкова
швидкість кулі, м/с
825 840 820
Прицільна
дальність, м
1500 1000 1200
4

5. ІІІ. Закріплення нових знань і вмінь учнів. (5 хв.)
Дайте відповідь на питання:
1. Як класифікують стрілецьку зброю за ступенем автоматизації?
2. Як класифікують стрілецьку зброю за бойовими можливостями?
3. Як класифікують стрілецьку зброю за калібром?
ІV. Домашнє завдання. (1 хв.)
Опрацювати текст підручника на сторінках ___________
Література
1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи
загальної середньої освіти). 11-річна школа.
2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист
Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-
Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.
3. Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної
підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.
5

6. Захист Вітчизни
11 клас
Розділ Тактична підготовка
Розроблено за навчальною програмою предмета "Захист Вітчизни" (для
навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа.
Тема 1. Відділення в бою. Організація, озброєння і бойові можливості
відділення. Умовні позначення тактичними знаками.
Урок№______. (теоретичний)
1. Мета і завдання тактичної підготовки в школі.
2. Класифікація дій відділення, озброєння і бойові можливості відділення
Мета: Сформувати в учнів поняття про організаційну структуру
механізованого відділення, його озброєння та бойові можливості. Вивчити з
учнями структуру механізованого відділення на БМП та БТР.
Місце проведення: кабінет предмета «Захист Вітчизни»
Час: 45 хвилин.
Хід уроку
І. Організація класу до уроку (10 хв.)
1.1. Шикування учнів в одну шеренгу, перевірка за списком та огляд
зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю
предмета «Захист Вітчизни», привітання, виконання команд: «Ставай!»,
«Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».
1.2. Оголошення теми, основної мети та порядку проведення уроку.
1.3. Стройове тренування. Виконання команд: «В одну шеренгу —
Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч,
праворуч, кругом на місці.
1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці.
6

7. ІІ. Вивчення нового матеріалу (30 хв.)
2.1. Організаційна структура механізованого відділення.
Солдат у бою діє у складі якого-небудь тактичного підрозділу і є його
сполучною ланкою, адже якими б знаннями і навичками солдат не володів, він
фізично не може водночас бути водієм і снайпером, знищувати танки і
підносити боєприпаси. Військові підрозділи мають, як правило, постійний
склад, такою структурою є мотострілецьке відділення. Воно входить до складу
мотострілецького взводу. Скорочена назва МСВ.
Його завдання - мобільно й ефективно боротися з особовим складом
противника, його броньованими цілями, проводити розвідку, пересуватися з
однією одиницею техніки й оберігати її. Це може бути бойова машина піхоти
або бронетранспортер Скорочено БМП та БТР.
Розташування військовослужбовців МВ під час руху на БМП:
Усього озброєння у особового складу МВ є:
• кулеметів — 1 або 2;
• гранатомет;
• автомати АК-74 — 4 одиниці.(та у Н-О —АКС-74)
• може бути на озброєнні снайперська гвинтівка (СВД).
• у кожного солдата є також одна наступальна і одна оборонна гранати,
а на відділення видаються ще ручні та реактивні протитанкові гранати. До
боєкомплекту кожного стрілка входить 150 шт. набоїв.
Відділення має засоби зв'язку (на БМП або БТР радіостанція Р-123 та у
командира відділення переносна р/с Р-148).
7

8. До складу мотострілецького відділення , як до організаційно-штатної
одиниці, входять:
Бойова машина піхоти. Озброєна: 30 мм гармата зі спареним 7,62 мм
кулеметом; ПТУРС - ( протитанкова керована ракета. дальність дії-8,5 км.)
Посада
Умовнапозначка
Озброення Завдання
Командир К АК, 1 -РГН,
1 - РГО
Командує відділенням, віддає накази
голосом або, перебуваючи у своїй
машині (БМП) сигналами за
допомогою рації .
Механік-водій МВ АК, 1 -РГН,
1 - РГО
Утримувати у технічно справному
стані БМП, вміло водити її за будь-
яких обставин.
Навідник-
оператор
НО АК, 1 -РГН,
1 - РГО
Вести вогонь з бортового озброєння:
протитанкових керованих ракет, 30 мм
автоматичної гармати, зі спареного з
гарматою кулемета 7,62 мм.
Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.
Кулеметник Км РКК, 2- РГ Вражати групові цілі противника.
Гранатометни
к
Гм РПГ, 2- РГ Уражати броньовані цілі на відстані до
500 м.
Помічник
гранатометни
ка
ПГ
м
АК, 1 -РГН,
1 -РГО
Переносити гранати, допомагати
гранатометникові, прикривати його від
вогню противника.
Старший
стрілець
СС
т
АК з
підстволь-
ним
гранатомето
м,
1-РГО, 1-
РГН
Знищувати живу силу противника.
Стрілець Ст АК з
підстволь-
ним
гранатомето
м,
1-РГО, !-
РГН
Знищувати живу силу противника.
8

9. На відділення додатково видаються ручні та протитанкові гранати.
Відділення на бронетранспортері.
БТР має на озброєнні машини: великокаліберний кулемет 14,5 мм
( відстань ураження 2 км ), та спарений з ним кулемет 7,62 мм.
Посада
Умовнапозначка
Озброєн
ня
Завдання
Командир К АК, 1
-РГН,
1 - РГО
Командує відділенням, віддає накази
голосом або, перебуваючи у своему
бронетранспортері (БТР) сигналами та
за допомогою рації .
Водій В АК, 1
-РГН,
1 -
РГО
Утримувати у технічно справному
стані БТР, вміло водити ії за будь-яких
обставин.
Снайпер Сн СГД,1
-РГН,
1 -
РГО
Знищувати важливі цілі противника,
(офіцерів, спостерігачів,
гранатометників)
Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.
Кулеметник Км РКК, 2- РГ Вражати групові цілі противника.
Гранатометни
к
Гм РПГ, 2- РГ Уражати броньовані цілі на відстані до
500 м.
Помічник
Гранатометни
ка
ПГ
м
АК, 1
-РГН,
1 -РГО
Переносити гранати, допомагати
гранатометникові , прикривати його
від вогню противника.
Старший
Стрілець
СС
т
АК з під
ствольним
гранатомето
м,
1-РГО, !-
РГН
Знищувати живу силу противника.
Стрілець Ст АК з під
ствольним
гранатомето
м,
1-РГО, !-
РГН
Знищувати живу силу противника.
На відділення додатково видаються ручні та протитанкові гранати.
9

10. Таким чином підкреслюю, що БМП та БТР є зброя колективна,
призначена для транспортування відділення, захисту від осколків снарядів і
куль, здатна захистити від зброї масового знищення, здійснити вогневу
підтримку відділення та подолати перешкоди. Крім того, БМП здатна
знищувати броньовані цілі противника.
Мотострілкове відділення може діяти у пішому порядку та на бойових
машинах.
2.2. Бойові можливості механізованого відділення.
Виконання бойових завдань мотострілецьким відділенням залежить від
його дій в похідному та бойовому порядку.
Похідний порядок - це шикування відділення в колону по одному або
по два.
Такий порядок шикування застосовується на марші, при розвитку
наступу, переслідуванні противника , проведенні маневру.
Похідний стрій повинен забезпечувати:
• високу швидкість руху;
• швидке розгортання в бойовий порядок;
• якомога меншу вразливість від вогню противника;
• підтримання стабільного управління.
10

11. Колона по одному Колона по два Колона по
одному
Бойовий порядок - це шикування мотострілецького відділення для
ведення бою.
Він має відповідати поставленому завданню і забезпечувати:
• успішне ведення бою;
• повне використання в бою всіх вогневих засобів, бойових
можливостей відділення, наслідків вогневих дій і вигідних умов місцевості;
• здійснення маневру;
• стійкість і активність в обороні;
• якомога меншу вразливість від вогню противника;
• підтримання безперервної взаємодії.
Бойовий порядок відділення в наступі складається з цепу і БМП ( БТР).
Бойовий порядок у наступі — ланцюг, де інтервал між солдатами
складає 6—8 м (або 8—12 кроків). Відділення веде наступ на фронті до 50 м:
забезпечується достатня густина вогню і необхідне розосередження для
зменшення втрат від вогню противника. Також забезпечується можливість
командувати голосом і підтримувати взаємодію між солдатами у ланцюгу.
БМП ( БТР ) рухається за цепом на фланзі відділення, а іноді й
усередині, підтримуючи наступ вогнем . Під час атаки (атака - це поєднання
стрімкого руху в бойовому порядку підрозділів і частин з вогнем найвищої
щільності з метою знищення противника в найвирішальнійший момент
наступу) цеп звичайно рухається за танками на такий відстані, щоб не
постраждати від розривів снарядів своєї артилерії і при цьому забезпечувати
надійну підтримку танків вогнем стрілецької зброї.
Знання кожним солдатом свого місця у похідному і бойовому порядку,
вміння швидко і чітко перешиковуватися ( переходити з похідного порядку в
бойовий та навпаки) забезпечують вирішальну перевагу над противником.
Механізоване відділення в обороні займає позицію до 100 м фронту,
маючи основні і запасні позиції для вогневих засобів. Вогневу позицію БМП
(БТР) облаштовують у центрі позиції відділення, на його фланзі, або позаду
позиції на відстані до 50 м. Відділення повинно постійно бути готовим до
проведення маневру або переходу до наступу. Головне завдання кожного
солдата — не допустити противника на свої позиції, відсікання його піхоти від
танків, а при прориві на свій передній край — знищити його вогнем в упор,
гранатами і в рукопашному бою.
11

12. ІІІ. Закріплення нових знань і вмінь учнів. (5 хв.)
Дайте відповідь на питання:
1. Яке озброєння має МВ?
2. Які бойові можливості механізованого відділення?
3. Як організаційна структура механізованого відділення ?
ІV. Домашнє завдання. (1 хв.)
Опрацювати текст підручника на сторінках ___________
Література
1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи
загальної середньої освіти). 11-річна школа.
2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист
Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.–
Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.
3. Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної
підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.
12

13. Захист Вітчизни 11 клас
Розділ МГП
Розроблено за навчальною програмою предмета "Захист Вітчизни" (для
навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа.
Тема 1. “МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ТА ЙОГО НОРМИ
ПРО ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ.”
Урок №_____. (теоретичний)
Навчальні питання
1. Завдання і принципи МГП.
2. Основні документи МГП та механізми їх застосування.
3. Відповідальність військовослужбовців за порушення
норм МГП.
Мета:
Довести до учнів призначення, принципи і норми Міжнародного
гуманітарного права (МГП) та сферу його застосування.
Роз’яснити суть Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових
протоколів до них про захист жертв війни.
Виховувати в учнів повагу до людей, з урахуванням загальнолюдських
цінностей та норм МГП, незважаючи на колір шкіри, віросповідання тощо.
Місце проведення: кабінет предмета «Захист Вітчизни»
Час: 45 хвилин.
Хід уроку
І. Організація класу до уроку ( 10 хв)
13

14. 1.1. Шикування учнів в одну шеренгу, перевірка за списком та огляд
зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю
предмета «Захист Вітчизни», привітання, виконання команд: «Ставай!»,
«Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».
1.2. Оголошення теми, основної мети та порядку проведення уроку.
1.3. Стройове тренування. Виконання команд: «В одну шеренгу —
Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч,
праворуч, кругом на місці.
1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці.
ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)
2.1. Історія створення, завдання і принципи МГП.
Існуюче міжнародне право надає державам засоби і механізми для
мирного розв’язання суперечностей, що виникають. Статут Організації
Об’єднаних Націй забороняє не тільки війну, але й саму загрозу застосування
сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої
держави.
Однак ООН не обмежує права вдаватися до насильства у разі, якщо
держава здійснює своє право на самооборону (індивідуальну або колективну),
якщо мова йде прот реалізацію права народів на самовизначення. І, нарешті,
ООН має право вдатися до колективного застосування сили для відновлення
миру.
Незважаючи на те, що галузь сучасного міжнародного права, що
регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у своєму
теперішньому стані виникла нещодавно, вона має довгу історію. її історичні
корені лежать дуже глибоко, тому що закони і звичаї війни такі ж давні, як і
сама війна, а війна така ж давня, як життя на землі.
Вже в давнині, а потім і в середні віки майже в усіх цивілізаціях існували
правила, що накладають обмеження на право воюючих завдавати шкоди
противникові. Закони, що забезпечують захист певним категоріям осіб, можна
знайти в персів, греків і римлян, у Древньому Китаї, в Африці й у
християнських державах. До цих категорій належали діти і старі, роззброєні
воїни і полонені. Вже в далекому минулому траплялося, що полководці
наказували своїм військам зберігати життя взятих у полон солдат, добре
поводитися з ними, щадити цивільне населення сторони противника, і нерідко
по закінченні воєнних дій сторони домовлялися про обмін полоненими.
Заборонялися напади на деякі об'єкти та віроломні способи ведення бою,
зокрема такі, як використання отрут.
У своєму сучасному вигляді право війни почало складатися під впливом
християнства, ісламу і лицарства. Воно знаходило своє вираження в указах, що
видаються государями своїм військам, у яких наказувалися правила
поводження військ стосовно противника, а також у двосторонніх актах, що
укладалися між воюючими державами. Згодом подібна практика перетворилася
в сукупність заснованих на звичаї правил ведення війни, тобто норм, що
підлягали дотриманню сторонами в збройному конфлікті навіть при відсутності
односторонньої заяви або двосторонньої угоди з цього приводу. Значний
14

15. внесок у становлення звичаєвого права війни внесли також праці різних вчених
в галузі міжнародного публічного та державного права, зокрема таких, як Г.
Гроцій, Е. Де Ваттель та ін. Вагомий внесок у формування права війни внесли і
філософи, яких завжди хвилювали причини військових зіткнень та їхні жахливі
наслідки. Так, французький філософ Жан-Жак Руссо у своїй роботі «Про
суспільний договір», опублікованій в 1762 році, відзначав, що: «Війна — це не
відносини між людьми, але між державами, і люди стають ворогами випадково,
не як людські істоти і навіть не як громадяни, а як солдати; не як жителі своєї
країни, а як її захисники». Далі, аналізуючи цілі війни, він писав: «Якщо мета
війни — знищення ворожої держави, то інша сторона має право винищувати її
захисників, поки вони тримають у руках зброю, але як тільки вони кидають її і
здаються, — вони перестають бути ворогами або інструментом у руках ворогів
і знову стають просто людьми, чиї життя не дозволено нікому віднімати».
Процес укладання договорів про норми ведення війни почався в 60-і
роки XIX сторіччя, коли з інтервалом у чотири роки відбулися дві міжнародні
конференції — у Женеві в 1864 році й у Санкт-Петербурзі в 1868 році, —
результатом яких є укладання основних договорів, що стосуються питань права
збройних конфліктів.
Проте, незважаючи на таку довгу історію становлення і розвитку цієї
галузі сучасного міжнародного права, у доктрині дотепер не вироблене єдине
поняття даної галузі права, як немає єдності щодо її змісту, предмета правового
регулювання і, відповідно, системи. Не вироблена і єдина термінологія
стосовно її найменування, але найбільш поширеними в науковій літературі є
такі найменування, як «право війни», «міжнародне воєнне право», «закони і
звичаї війни», «право збройних конфліктів» і «міжнародне гуманітарне право».
МГП – це сукупність міжнародних норм, що встановлені в результаті
домовленостей або існують внаслідок тих чи інших звичаїв.
МГП не розглядає питання, чи має право держава вдаватися до
застосування сили. Воно вступає в дію тоді, коли збройний конфлікт уже
виник, незалежно від причин, які його спровокували, від того, чи є виправдання
цій війні.
МГП часто називають «правом збройних конфліктів» або «правом
війни». Ці терміни можна вважати синонімічними.
При цьому необхідно розрізнювати МГП і право прав людини. Обидві
галузі права мають загальні етичні і філософські основи, вони взаємопов’язані і
взаємодоповнюються. Проте в них є відмінності,які необхідно враховувати в
сфері реального застосування і те, й інше право покликані захистити
особистість, але захищають вони її за різних обставин і різними способами.
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, конвенції і
пакти про права людини та норми звичайного життя, що належать до них,
призначені в основному для того, щоб не допустити свавілля з боку держави
передусім щодо власних громадян, Однак за надзвичайних обставин ці
документи допускають відступи від деяких своїх положень. На відміну від них,
норми і механізми МГП застосовуються тільки під час збройних конфліктів,
мають на меті захистити їх жертви і розповсюджують свою дію на всі залучені
в конфлікт сторони. Якщо під час збройного конфлікту деякі права людини, що
15

16. діють у мирний час можуть бути обмежені, то гуманітарне право не допускає
відступів від своїх положень ніколи і ні за яких обставин збройного конфлікту,
бо саме для них і призначено.
2.2. Основні документи МГП та механізми їх застосування.
Чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві
встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році
Червоним Хрестом.
Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих
бійців на полі бою.
Друга Женевська конвенція (1906 року) розширює утримання першої у
зв'язку з Гаагськими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження
збройних сил не тільки на полі бою, але і на морі.
Третя Женевська конвенція (1929 року) ввела нове положення,
установив, що його умови ставляться не тільки до громадян країн, що
ратифікували конвенцію, але до всіх людей незалежно від їхнього громадянства
(не тільки до військових, але і до цивільного населення).
Четверта Конвенція (1949 року) по захисту цивільного населення і
військових осіб під час війни була створена для того, щоб установити жорсткі
стандарти захисту цивільного населення в місцях військових дій і на
окупованих територіях, а також щоб після трагічного досвіду Другої Світової
Війни заборонити військові злочини.
У 1977 році були прийняті два додаткових протоколи до Конвенції 1949
року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів і захисту
жертв внутрішніх конфліктів.
І Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих
арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу
пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у
відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності,
політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які
опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них
повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи,
санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і
санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.
ІІ Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що
потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі —
встановлює правила поводження з поранених та хворих під час морської війни,
аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі
поранених і хворих в діючих арміях.
ІІІ Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює
правила, яким повинні слідувати воюючі сторони при поводженні з
військовополоненими.
ІV Конвенція про захист цивільного населення під час війни —
передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій
території, і захищає його права.
16

17. За основу Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської
особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги осіб, які не
беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних
внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок іншої причини
потрібно поважати, надавати захист, від наслідків війни, а також усім хто
потребує надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд.
Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що
постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторони, які беруть участь
у конфлікті, та коли військові зобов’язані утримуватися від нападу на цивільне
населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні дії відповідно до
загально визначених правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські та
додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих
документів має свої повноваження та сфери застосування.
Перша та Друга Женевські Конвенції забезпечують захист полонених,
хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні
користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин.
Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх
повинні підбирати, поводитись з ними гуманно та надавати їм максимально
можливих та у найкоротші терміни медичний догляд, якщо цього вимагає їхній
стан. У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних
сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен
надавати їм такий догляд, як і власне поранення. Жодне тіло померлого не
повинно бути віддане землі, морю чи спалено без належного попереднього
пізнавання та користування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного
огляду.
Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися з
повагою до поранених , хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, якщо
вони належать до ворожої сторони , а також не повинно допускати актів
насильництва до них цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати
поранених та хворих без різниці між ними, за що вони неповинні зазнавати ні
поранення, ні переслідування. Навпаки, цим особам належить визнавати
підтримку в їхніх діях.
Окрім питань захисту хворих та поранених , Перша і Друга Женевські
Конвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного персоналу,
обладнання та споруд.
Персонал, згідно з Конвенцією, користується розпізнавальною
емблемою Червоного Христа або Червоного півмісяця на білому фоні і
посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх
поранених та хворих. Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи
медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх
функцій щодо догляду за пораненими та хворими.
Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за
військовополоненими, будуть підлягати репатріації. Затримані таким чином
особи не вважатимуться військовополоненими і будуть користуватися
значними пільгами для виконання своїх обов’язків. На окупованій території
17

18. ресурси цивільного персоналу можуть бути реквізованими тільки в тому
випадку, якщо забезпечується належне медичне обслуговування населення та
догляд за пораненими та хворими, які вже проходять лікування.
Третя Женевська Конвенція визначає статус комбатанта та
військополонених. Згідно з Конвенцією, особи, які входять до складу збройних
сил що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та
духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу
іншої сторони, стає військовополоненим.
На початку полону військовополонені повинні отримати можливість
сповістити свої сім’ї та центральне агентство розшуку МКЧХ.
Військовополонені, що визнані важко хворими та тяжко пораненими,
підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій
військовополонені повинні бути негайно звільнені.
І ще одне положення, на яке доцільно звернути увагу: “Текст Конвенції
буде вивішений у кожному таборі військовополонених для того, щоб надати
військовополоненим можливість у будь-який час довідатися про їх права та
обов’язки”.
Четверта Женевська Конвенція наголошує на певних елементарних
нормах захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний конфлікт,
незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає. Особливу
увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться під
владою ворога), які поділяють на дві категорії:
цивільні особи, які знаходяться у країні ворога;
населення на окупованій території.
Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до
їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок
та звичаїв. Із ними завжди повинні поводитись гуманно, до них не повинні
застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання
населення. Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується
суворими правилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці
осіб, яким не виповнилося 18р., а працюючих забороняється примушувати
виконувати будь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у воєнних
операціях.
Сторона, яку окупувала, зобов’язана піклуватися про долю дітей,
підтримувати санітарні служби гігієни, а також слідкувати за постачанням
населення. Щодо цивільних осіб, які знаходяться у країні ворога, то вони
можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо
їхній виїзд не відбувся з певних об’єктивних обставин або ж їх просто
затримали – ставлення до цих осіб повинно бути таким же як і до іноземних
загалом.
Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту
цивільного населення і цивільних об’єктів внесено з прийняттям Додаткових
протоколів і зокрема Першого – міжнародні воєнні конфлікти. На деяких
положеннях цього протоколу необхідно зупинитися.
До конвенцій прикладено 11 рекомендацій конференції 1977 року.
18

19. Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949
року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977
року і Додатковий протокол II до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949
року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного
характеру, 1977 року значно розширили сферу застосування норм права
збройних конфліктів, розповсюдивши їх на війни, у яких народи ведуть
боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації, а також проти
расистських режимів у здійсненні свого права на самовизначення. Крім того,
Додатковий протокол І суттєво обмежує воюючих не тільки в засобах ведення
війни, але й у її способах.
До січня 1998 року Женевські конвенції були ратифіковані 188
державами зі 191. Учасниками Додаткового Протоколу І стали 153 держави, а
Додаткового Протоколу ІІ – 145 держав. Той факт, що ці документи стали
договорами, котрі налічують більшу кількість учасників, ніж ООН, свідчить
про універсальний характер цих міжнародно-правових актів.
Серед інших договорів в галузі МГП, багато з яких мають звичайний
характер, окремі документи заслуговують на особливу увагу. Це:
1925 рік. Протокол про заборону застосування під час війни отруйних
або інших подібних газів і бактеріологічних засобів.
1954 рік. Конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного
конфлікту.
1972 рік. Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення
запасів бактеріологічної (біологічної), токсичної зброї та про їх знищення.
1976 рік. Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого
ворожого використання засобів впливу на природне середовище.
1980 рік. Конвенція про заборону або обмеження застосування
конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять
надмірні пошкодження, або такими, що мають невиборчу дію. У цю конвенцію
входять:
Протокол І про осколки, що не виявляються.
Протокол ІІ про заборону або обмеження застосування мін, мівн-пасток
ьта інших пристроїв.
Протокол ІІІ про заборону або обмеження застосування запалювальної
зброї.
1993 рік. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і
застосування хімічної зброїта про її знищення.
1995 рік. Протокол (Протокол ІV, новий, до Конвенції 1980 року), що
стосується засліплюючої зброї.
1997 рік. Конвенція про заборону застосування, накопичення,
виробництва і передачу протипіхотних мін та про їх знищення.
1999 рік. Протокол ІІ до Конвенції 1954 року про захист культурних
цінностей у разі збройного конфлікту міжнародного характеру.
2.3. Відповідальність військовослужбовців за порушення норм МГП.
19

20. Розглянувши систему чинного законодавства України та міжнародно-
правових актів щодо законів та звичаїв ведення війни, можна навести наступну
класифікацію злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного
правопорядку:
1. злочини проти миру (статті 436, 437 КК України);
2. злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441, 442 КК
України);
3. злочини проти міжнародного правопорядку (статті 438, 443, 444,
445, 446, 447 КК України).
В Кримінальному кодексі знаходиться блок, підпорядковуючий
військові злочини, які можуть бути вчинені в районі військових дій. В цю
групу військових злочинів входять:
1. умисне вбивство, катування, нелюдське поводження;
2. умисне спричинення тяжких страждань або скоєння серйозного
фізичного каліцтва, спричинення шкоди здоров’ю;
3. нелюдське і принижуюче поводження, що супроводжується
образою людської гідності;
4. взяття заложників;
5. незаконне позбавлення волі;
6. депортація чи незаконне переміщення частини або всього населення
окупованої території в межах цієї території чи за її межі;
7. переміщення державою, що окуповує, частини свого цивільного
населення на окуповану нею територію;
8. позбавлення права на неупереджене і нормальне судочинство;
9. невиправдана затримка з репатріацією військовополонених або
цивільних осіб;
10. присилування до служби у збройних силах супротивника.
Це тяжкі злочини і майже всі передбачають (при наявності тяжких
обставин) смертну кару або великі терміни позбавлення волі.
Ст. 438 КК України, відповідно до міжнародних норм, передбачає
кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.
Регламентація у КК України однакового підходу до такого роду
порушень повною мірою відповідатиме міжнародним нормам, які не
розмежовують відповідальності за ці дії, залежно від того, хто є суб’єктом
(військовослужбовець чи цивільна особа) або якого характеру є збройний
конфлікт (міжнародного чи неміжнародного).
За статтями 433 та 434 КК України злочини кваліфікуються у тих
випадках, коли вони вчинені спеціальним суб’єктом (військовослужбовцем) та
в умовах збройного конфлікту неміжнародного характеру. В усіх інших
випадках ці злочини мають кваліфікуватися за статтею 438 КК України.
Зазначення у диспозиції ст. 438 КК України термінів
“військовополонений” та “цивільне населення”, є вкрай недосконалим.
Міжнародні конвенції називають більш широке коло осіб, які під час збройних
конфліктів підпадають під захист міжнародного гуманітарного права, проте
20

21. категоріями “військовополонений” або “цивільне населення” охопити їх
проблематично. На підставі практики міжнародного гуманітарного права слід
застосовувати таке визначення, як “особи, які перебувають під заступництвом
під час збройного конфлікту”.
Згідно з міжнародно-правовими актами до осіб, які перебувають під
заступництвом під час збройного конфлікту, можна віднести:
військовополонених та осіб, статус яких прирівняний до статусу
військовополонених; жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру;
осіб, свобода яких обмежена; інших осіб, які не беруть безпосередньої участі
або припинили брати участь у воєнних діях.
Спеціальним суб’єктом віддання наказу про вчинення, зазначених у ст.
438 КК України, дій є військовий начальник під час збройного конфлікту
міжнародного характеру або керівник організованого руху опору, що належать
до сторони, яка перебуває у стані війни чи іншому збройному конфлікті, як
міжнародного так і неміжнародного характеру.
Стаття 438 КК України гласить:
“1. Грубе порушення міжнародних договорів, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України щодо осіб, які перебувають під
заступництвом під час війни чи іншого збройного конфлікту, знищення
національних цінностей або заволодіння ними, що не викликане військовою
необхідністю, застосування засобів та методів ведення війни заборонених
міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені
міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років
або довічним позбавленням волі.
2. Недбалість військового начальника або керівника організованого руху
опору, яка спричинила порушення підлеглими законів та звичаїв ведення війни
чи інших збройних конфліктів -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років”.
ІІІ. Закріплення нових знань і вмінь учнів. (5 хв.)
Дайте відповідь на питання:
1. Які основні документи МГП?
2. Які завдання МГП?
3. Яку відповідальність несуть військовослужбовців за порушення норм
МГП?
ІV. Домашнє завдання. (1 хв.)
Опрацювати текст підручника на сторінках ___________
Література
1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи
загальної середньої освіти). 11-річна школа.
21

22. 2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист
Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.–
Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.
3. Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної
підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.
Захист Вітчизни 11 клас
Розділ МГП
Розроблено за навчальною програмою предмета "Захист Вітчизни" (для
навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа.
Тема 1. «Особливості ведення воєнних дій з урахуванням норм МГП».
Урок №_____. (теоретичний)
Навчальні питання
1. Поняття збройних сил держави та правовий статус
учасників бойових дій і миротворчих операцій.
2. Заборонені методи ведення воєнних дій.
3. Врахування норм МГП під час організації бою.
Мета:
Довести до учнів призначення, принципи і норми Міжнародного
гуманітарного права (МГП) та сферу його застосування.
Роз’яснити суть Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових
протоколів до них про захист жертв війни.
Виховувати в учнів повагу до людей, з урахуванням загальнолюдських
цінностей та норм МГП, не зважаючи на колір шкіри, віросповідання тощо.
Місце проведення: кабінет предмета «Захист Вітчизни»
Час: 45 хвилин.
Хід уроку
І. Організація класу до уроку ( 10 хв)
22

23. 1.1. Шикування учнів в одну шеренгу, перевірка за списком та огляд
зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю
предмета «Захист Вітчизни», привітання, виконання команд: «Ставай!»,
«Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».
1.2. Оголошення теми, основної мети та порядку проведення уроку.
1.3. Стройове тренування. Виконання команд: «В одну шеренгу —
Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч,
праворуч, кругом на місці.
1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці.
ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)
2.1. Поняття збройних сил держави та правовий статус учасників
бойових дій і миротворчих операцій.
Людська історія складає собою низку війн та конфліктів. Статистика
Міжнародного Комітету Червоного Хреста свідчить, що за останні 5.000 років
на Землі було близько 14.000 війн, у яких загинуло приблизно 5 млрд. людей. З
більш ніж 3400 років писаної історії людства тільки 250 років були мирними.
Таким чином, війна є звичайним станом відношень між людьми. Людству
знадобилося пережити дві світові війни, які мали місце в першій половині XX
століття, які забрали життя мільйонів людей, для того, щоб здоровий глузд
вибрав шлях до миру, урочисто проголосивши це 1945 року в Статуті
Організацій Об'єднаних Націй.
Але положення речей від цього суттєво не змінилось. Після ейфорії та
рожевих надій, що були викликані підписанням Статуту Організації Об'єднаних
Націй, прийшов період переоцінки реального стану речей і вжиття заходів по
регулюванню міждержавних відносин. Цифри говорять самі за себе: з часів
закінчення Другої світової війни мало місце близько 150 війн та локальних
збройних конфліктів, в яких загинуло близько 20 млн. людей. Тільки у 80-х
роках на Землі палахкотіло полум'я 22 війн, 85% їх жертв склало цивільне
населення.
Не дивлячись на те, що поки що вдавалося уникнути третьої світової
війни, на планеті постійно відбуваються війни, міжнародні та внутрішні
збройні конфлікти. Війна, як форма колективного насилля завжди мала вплив
на життя народів та держав. Але в останні роки конфлікти стали більш частими
та довготривалими, інколи створюючи безвихідні ситуації, завдаючи значної
шкоди цивільним об'єктам та страждань цивільному населенню.
Враховуючи досвід реальних війн, світове співробітництво прийшло до
необхідності обмеження насилля воюючих сторін, шляхом узгодженої розробки
і укладення договорів, які регулюють відносини між державами в період
збройних конфліктів. Так виникла система міжнародного гуманітарного права,
або права війни. Саме життя підтвердило правильність вислову великого
мислителя Г. Гроція про те, що для війни, як і для мирного часу, існують свої
закони. Зменшити страждання, пом'якшити жорстокість, які не викликані
воєнною необхідністю, захистити права людини під час війни, зупинити
намагання воюючих сторін будь-якими засобами досягти перемоги над
супротивником - ось головна мета міжнародного гуманітарного права.
23

24. "Основне завдання міжнародного права, - відмічав Ш. Монтеск'є,-
звичайно полягає в тому, що народи повинні в мирний час робити по
можливості більше добра, а під час війни по можливості менше зла" .
Отже, міжнародне гуманітарне право (іноді воно має назву право
збройних конфліктів або право війни) - це сукупність міжнародно-правових
норм, які направлені на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють
заборону або обмеження методів і засобів ведення війни, а також
відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.
Міжнародне гуманітарне право знаходить своє відображення як у
звичайному праві, так і у відповідних міжнародних договорах (конвенціях). До
таких джерел відносяться: чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р.
про захист жертв війни, а саме: про поліпшення долі поранених і хворих в
діючих арміях (Перша Конвенція); про покращення долі поранених, хворих і
осіб, що потерпіли корабельну аварію, з складу збройних сил на морі (Друга
Конвенція); про поводження з військовополоненими (Третя Конвенція); про
захист цивільного населення під час війни (Четверта Конвенція). Зазначені
Женевські конвенції отримали розвиток в двох Додаткових протоколах до них
від 8 червня 1977 р.: в Додатковому протоколі І, що стосується захисту жертв
міжнародних збройних конфліктів; в Додатковому протоколі II, що стосується
захисту жертв не міжнародних збройних конфліктів.
Крім того, міжнародне гуманітарне право містить ряд інших
міжнародних договорів, які забороняють застосування деяких видів зброї і
методів ведення війни, до яких відносяться: Санкт-Петербурзька декларація
1868 р., Гаазькі конвенції 1899 року, Гаазькі конвенції 1907 р., Конвенція про
заборону бактеріологічної (біологічного) зброї 1972 р., Конвенція про заборону
або обмеження зброї 1980 р., Конвенція про заборону хімічної зброї 1993 р.,
Гаазька конвенція 1954 р., про захист культурних цінностей в період збройного
конфлікту, Оттавська конвенція 1997 року щодо заборони протипіхотних мін,
інші відповідні між-народні договори. До джерел міжнародного гуманітарного
права слід віднести і рішення Римської дипломатичної конференції 1998 року,
на якій було прийнято і відкрито для підпису державами Статут міжнародного
кримінального суду.
Предметом регулювання права ведення війни є специфічні суспільні
відносини, що складаються між його суб'єктами в ході збройних конфліктів.
Міжнародний збройний конфлікт є озброєним зіткненням між державами або
між національно-визвольним рухом і метрополією, тобто між повсталою
(воюючою) стороною і військами відповідної держави.
Збройний конфлікт не міжнародного характеру - це озброєне
зіткнення антиурядових організованих загонів із збройними силами уряду, те,
що відбувається на території якої-небудь однієї держави.
На практиці нерідко спостерігається так звана інтернаціоналізація
конфліктів не міжнародного характеру. В даній статті терміни "війна" та
"збройний конфлікт" будуть використовуватися довільно, в якості синонімів,
для того, щоб уникнути непотрібних повторів. Деякі юристи вважають, що
поняття "війна" і "збройний конфлікт" ідентичні в міжнародно-правовому
вимірі, рівноцінні за юридичною силою. Різниця між термінами "війна" і
24

25. "збройний конфлікт" все ж таки існує, хоч вона і досить умовна. Визначення
"збройний конфлікт" вміщує в себе будь-яку ситуацію, незалежно від її
правової кваліфікації, в якій дві чи більше сторін протистоять одна одній зі
зброєю в руках. Будь-яка війна - це перш за все збройний конфлікт, але не
всякий збройний конфлікт можна назвати війною. І справа тут не тільки в
масштабах воєнного протиборства. Війна наділена низкою специфічних ознак,
які не властиві збройному конфлікту. З юридичної точки зору для війни
характерна така ознака, як її оголошення, згідно з III Гаазькою конвенцією 1907
року. Однак, в більшості випадків держави розв'язують війну, формально не
об'являючи її. Все це призвело до широкого використання терміну "збройний
конфлікт".
Згідно з міжнародними правовими актами, термін "війна",
використовується при збройному зіткненні між суверенними державами; а у
випадку боротьби нації чи народу за свою незалежність використовується
термін "збройний конфлікт". В загальному відмежування поняття "війна" від
поняття "збройний конфлікт" має відносне значення. На практиці різниця між
ними носить скоріше формальний характер, і в даній роботі вказані терміни
використовуються як рівноцінні.
Як показує досвід, існує сильний контраст між чудово розробленими
положеннями гуманітарного права та їх порушеннями, що повторюються під
час конфліктів у всьому світі. Таке становище неприпустиме, оскільки воно
веде до вчинення воєнних злочинів , і як наслідок, до розладу збройних сил, та
поразки у війні. Різня, вчинена військовослужбовцями роти "Чарлі" у
в'єтнамському селі Мі Лай (Сонгмі), коли американські солдати методично
зганяли в одне місце, а потім вбили близько 500 беззахисних чоловіків, жінок і
дітей стала одним із масових порушень норм міжнародного гуманітарного
права після другої світової війни.
Але наслідки війни у В'єтнамі, в тому числі дотримання норм
міжнародного гуманітарного права, були враховані воєнно-політичним
керівництвом США. Програма про запровадження і дотриманню МГП стала
однією із найважливіших складових по реформуванню американських
збройних сил, невід'ємною складовою політики США у всіх збройних
конфліктах як міжнародного, так і не міжнародного характеру. Сьогодні у
США досягнуто один із самих високих рівнів правової насиченості підготовки і
ведення бойових дій.
Немає необхідності говорити про те, що норми міжнародного
гуманітарного права (далі МГП), якими б досконалими і конкретними вони не
були, не дадуть реальних результатів, якщо їх не знає особовий склад Збройних
Сил, або якщо вони й відомі особовому складу, але неправильно
застосовуються. Цю проблему можливо вирішити організувавши правове
навчання особового складу, командирів нормам МГП і надаючи їм юридичні
консультації відповідними фахівцями-юридичними радниками.
Необхідність у підготовці військовослужбовців в галузі міжнародного
гуманітарного права виникла давно. Так, в статті 1 Гаазької конвенції 4 від 18
жовтня 1907 року "Про закони і звичаї сухопутної війни" говориться:
"Держави, які домовляються, дадуть своїм сухопутним військам, у
25

26. відповідності із доданими до даної Конвенції Положеннями знання про закони і
звичаї сухопутної війни.". Але через незадовільні результати, отримані при
примусовому застосуванні даних норм МГП, практично ті ж положення було
включено до чотирьох Женевських Конвенцій (стаття 47 Конвенції 1, стаття 48
Конвенції 2, стаття 127 Конвенції 3, стаття 144 Конвенції 4) в яких сторони
зобов'язалися "розповсюджувати якомога ширше текст Конвенції в своїх
країнах, і включати її вивчення в навчальні програми військової, та по
можливості, цивільної освіти".
Історичне значення Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949
року полягає в тому, що вони містять у собі численні положення загального
характеру, що відбивають найважливіші тенденції розвитку права збройних
конфліктів у контексті реалізації положень власне міжнародного гуманітарного
права. Без їхнього розуміння неможливо розібратися в сутності підходу
світового співтовариства до правового регулювання ведення збройних
конфліктів і в даний час.
До найбільш суттєвих з них належать такі положення:
1. Конвенції підлягають дотриманню «при будь-яких обставинах», а,
отже, дотримання їх повинно бути забезпечено державами неодмінно. Серйозні
порушення цього положення повинні бути кримінально карані.
2. Конвенції підлягають застосуванню не тільки у разі оголошеної
війни, але і при збройних конфліктах, коли одна зі сторін ще не визнала стану
війни, а
також при військовій окупації, якій не чиниться ніякий опір.
Держави, що домовляються, залишаються пов'язаними цими положеннями
також стосовно тієї держави, що не є учасником конвенції, якщо остання
приймає і застосовує» їх у яких-небудь конкретних конфліктах. З цього
випливає, що деякі положення конвенцій гуманного порядку підлягають
застосуванню також у громадянській війні.
3. Зазначеними конвенціями особам, які протегуюються,
присвоюються права, від яких вони не можуть відмовитися. Такі особи мають
також право просити про допомогу державу-покровительку (нейтральна
держава, що за згодою конфліктуючих сторін сприяє і здійснює контроль за
дотриманням гуманітарних норм на території однієї зі сторін, представляючи
інтереси іншої сторони). За відсутністю такої повинна виступати будь-яка
організація, що переслідує гуманні цілі, наприклад Міжнародний комітет
Червоного Хреста. Ніякі відступи від цих положень за допомогою укладання
угоди з державою, що у результаті воєнних подій виявляється обмеженою у
своїй свободі дій, не допускаються.
4. Конвенції підлягають застосуванню в співробітництві і під
спостереженням держави-покровительки або організації, що її заміняє, і яка
переслідує гуманні цілі.
5. У разі розбіжностей щодо тлумачення і застосування конвенції
держава-покровителька або організація, що її заміняє, яка переслідує гуманні
цілі, повинна запропонувати свої послуги. Вони можуть запропонувати
організувати зустріч представників сторін. За вимогою однієї зі сторін повинно
бути проведене розслідування будь-якого порушення конвенції, яке
26

27. припускається. Якщо між сторонами не буде досягнуто згоди про порядок
виробництва такого розслідування, сторони повинні призначити третейського
суддю, що вирішить процедурне питання.
Слід, проте, мати на увазі, що в конвенціях немає положення, що передбачає
порядок вирішення спорів, якщо сторони не дійшли згоди ні про процедуру, ні
про призначення третейського судді. Женевська конференція лише
рекомендувала державам передавати такі спори на розгляд Міжнародного
Суду.
6. Всі неурегульовані конвенціями справи підлягають вирішенню на
підставі загальних принципів цих конвенцій.
7. Забороняються засоби відплати проти осіб і об'єктів, що
перебувають під заступництвом відповідно до конвенцій.
8. Нейтральні держави, що прийняли в себе осіб, яким протегують,
зобов'язані розумно застосовувати конвенції.
9. На честь Швейцарії встановлюється емблема у вигляді Червоного
Хреста на білому тлі в якості відмітного знака захисту жертв війни, що
представляє собою зворотні кольори швейцарського прапора. Поряд із цим
допускається також зображення замість Червоного Хреста Червоного Півмісяця
і Червоного Лева на білому фоні. Зловживання цими емблемами є карним.
Хто ж приймає участь у військових конфліктах, відповідно норм МГП?
Додатковий протокол до Женевських Конвенцій визначає: Збройні сили
кожної зі сторін збройного конфлікту складаються з усіх організованих
частин збройних сил, груп та підрозділів, що знаходяться під
командуванням особи, відповідальною перед цією стороною за поведінку
своїх підлеглих, навіть за умови, що ця сторона представлена владою, не
признаною протилежною стороною.
Такі збройні сили повинні бути організовані і знаходитись під
командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за
поведінку своїх підлеглих, а також підкорятися внутрішній дисциплінарній
системі, яка забезпечує дотримання норм міжнародного права, яке
застосовується під час збройних конфліктів. Варто згадати про ще одне дуже
важливе положення: військовополонені знаходяться під владою ворога, а не
окремих осіб чи військових частин, які захопили їх у полон. Щодо поведінки з
військовополоненими, то Конвенція вимагає з усіма військовополоненими
поводитися однаково. Випадки привілейованого режиму можуть бути
встановлені виключно залежно від стану здоров’я, звання чи кваліфікації
військовополонених. Військовополоненим, за винятком офіцерів, може бути
поставлена вимога виконувати роботу за невелику винагороду в умовах, які не
гірші від умов праці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не
повинні примушувати до діяльності військового характеру, а також до
небезпечних робіт, які загрожують їхньому здоров’ю або до принизливих робіт.
Особливе значення має питання про застосування нових засобів ведення
війни, у тому числі і термоядерної зброї, променевої (для впливу на людський
організм), інфразвукової (для поразки внутрішніх органів людини), генетичної
(для негативного впливу на механізм спадкоємності), психотропної (для впливу
на психіку людей) зброї і подібних їм видів і засобів. Хоча ці види зброї, за
27