Із циклу інформаційних віртуальних виставок «Українське свято. Традиції і обряди України»

1. Із циклу інформаційних віртуальних виставок
«Українське свято. Традиції та обряди України»
НБ СНУ ім. В.Даля

2. З вірша Віри Ворскло

3. Михайло Стельмах так сказав про українську писанку:
«Народ живе красою, уміє не лише створити, а й
обезсмертити себе у прекрасному. Стільки стрілося в
писанці! Казка, пісня, бувальщина, материнська
колискова й росяна стежка дитинства, вінок першого
кохання й дужість повноліття, мудрість старості і
присмак вічності у присмерку вечірнього неба. З
радістю — смуток, з усмішкою — надія. Добирайте,
осмислюйте, повертайте скарби народові, котрий
примножить їх знову і знову".

4. Що ми знаємо про писанки?
Недарма стародавні римляни казали: «Ab ovo» (усе починається з
яйця). Із давніх часів яйце було символом життя та життєдайної
сили. Воно несло в собі дуже глибоку символіку воскресіння. Своїм
корінням писанкарство сягає дохристиянських часів. У багатьох
народів світу існує міфологічний образ космічного яйця, з якого
виникає всесвіт або народжується Бог-творець.
Століття за століттям щовесни наші предки розписували писанки
знаками і символами, які були молитвою до вищих сил та через віки
донесли до нас їх уявлення про світобудову, щоденні турботи,
побажання здоров’я і вічного життя. Чимало легенд розповідають за
яких обставин пасхальне яйце стало реальним підтвердженням
Воскресіння Господнього та невід’ємним символом Великоднього
свята. Цей обряд був прийнятий християнською церквою у IV ст.
У Великодню неділю ще існує традиція
ділитися один із одним освяченим
яйцем… Нині ми навіть не можемо собі
уявити Великдень без такого незмінного
атрибуту як писанка.

5. Легенди та перекази про писанку

6. Писанка є невід’ємною частиною нашої історії, частиною нашого
життя — вона розповідає, хто ми такі. Писанкарство сягає своїм
корінням сивої давнини і відзеркалює погляди наших предків про
навколишній світ.
Таємниця яйця як символу початку життя викликала різні дискусії
протягом років. У стародавній міфології образ яйця сприймався як
центр, з якого постав Всесвіт. Яйце було символом всього сущого та
джерелом життя, про що свідчить ряд міфологічних образів:
починаючи від єгипетського божка Кнефа, який тримає яйце у
своєму дзьобі, потім яйце Леді, яке дало початок цілому поколінню
грецьких героїв, і аж до яйця дикої качки у фінській «Калевалі», з
якої постали небо і земля.
Під час розкопок археологи знаходять глиняні писанки, історія яких
вимірюється тисячоліттями. Пізніше почали виготовляти писанки на
яйцях, і то не курячих, а лелечих, бо вірили, що лелека приносить в
дім радість, то й писанка на такому яйці буде оберігати оселю від
злих духів. Саме ж слово писанка походить від «писати» і власне
перші символи на писанці нагадують східні ієрогліфи, а це дає
підставу стверджувати, що зародки писемності в українців
починалися на яйці.
Історична довідка

8. Стародавні перси вважали, що спочатку не було нічого, окрім
божества. Потім народилося яйце, яке ніч накрила своїми чорними
крильми. І тут з’явився син Творця, який називався Кохання — він і
врятував яйце. Коли прийшов час, яйце дозріло і з нього постав
Всесвіт. Перси отримали цей міф від іранців, які мали свій звичай
робити крашанки.
Стародавні римляни вірили, якщо розбити яйце — це допоможе
прогнати злих духів. У християнські часи яйце мало магічне значення:
воно рятувало дім від пожежі, захищало худобу від хвороб та
оберігало врожай від граду.
В Україні до прийняття Християнства у 988 р. н.е. люди сповідували
язичницькі традиції та поклонялися поганським божкам. Одне зі свят,
яке вони відзначали, було свято Весни, яке символізувало початок
нового життя. Наші пращури розписували яйця, співали пісень та
водили гаївки (веснянки). У своїх піснях вони вітали пробудження
землі від зимового сну такими словами: «Весна вже воскресла!» За
допомогою знаків на писанках люди висловлювали свої побажання,
подяку, віру і любов.
Після прийняття християнської релігії українці зберегли багато старо-
давніх звичаїв, включивши їх до християнських свят, таких як Різдво і
Великдень. Свято Весни було замінено Великоднем, а писанка стала
символом Воскресіння Христа. Щороку пасхальної неділі українці
благословляють хліб — Паску, а також обмінюються писанками.

9. Історія писанки в Україні
Найдавніші знайдені писанки є керамічними і датуються періодом
Київської Русі. В історичних джерелах існують письмові згадки про
розписування сирих яєць у пізніші періоди, однак, через
недовговічність шкарлупи можемо робити висновки лише про
особливості більш пізніх писанок.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. писанкарство було поширене по всій
території України, однак із приходом радянської влади почало
занепадати, адже писанка вважалася церковним атрибутом,
неприпустимим у часи державної пропаганди атеїзму.
У 1960–1970-х рр. відбулася активізація писанкарства у межах
Західної України, де розписані великодні яйця почали виготовляти на
замовлення та продавати на ярмарках. Тоді ж масово поширилися
дерев’яні сувенірні писанки, розфарбовані аквареллю та розраховані
переважно на туристів.
Писанка часів Київської Русі

10. Писанка – одна зі стародавніх форм українського
народного розпису, символ весни, сонця, повернення
природи до життя. Із давніх-давен яйце, як і дерево,
вважалося символом весняного пробудження природи,
зародження життя, продовження роду.
Писанки в Україні завжди вважалися зразками вищого
прояву художнього смаку. У XIX ст. писанкарство у
різних художніх варіантах побутувало на всій території
України, про що свідчать давні колекції українських
писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова,
Варшави, Брно та ін. Найдавніші писанки зберігаються
у фондах Музею етнографії та художнього промислу
Інституту народознавства НАН України і походять із сіл
Острів (1882 p., Львівщина), Слобідка (1891 p.,
Поділля) та ін.
Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається
завдяки майстрам старшого покоління у багатьох
давніх осередках цього виду мистецтва. Оригінальний
орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю,
мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні
символи світорозуміння і природи, єднає з традицією
минулого.

11. За технікою виконання писанки поділяють на «крашанки» –
яйця пофарбовані у різні кольори природними барвниками;
«крапанки» – яйця, на які воском наносять крапочки і занурюють
у барвник, а потім віск знімають гарячою водою; «шкрябанки» –
це коли яйця фарбують, а потім голкою вишкрябують візерунок;
«писанки» – яйця розмальовані спеціальним інструментом –
писачком, за допомогою якого наносять орнамент, а потім яйце
фарбують. Віск знімають за допомогою гарячої води;
«мальованки» – розмальовані пензлем.
Мальованка
Крашанка
Крапанка
Дряпанка
Писанка
Натурально-листкова техіка

12. Символіка кольорів
red - ЧЕРВОНА барва символізує радість життя, жагучу любов, а
частіше всього, як зазначає Одарка Онищук у книзі “Символіка
української писанки”, для молодих – надію на одруження.
yellow - ЖОВТИЙ колір – то сонце і зорі, місяць і урожай, приріст
покоління. Він випромінює тепло і радість…Завжди жовтого кольору
пшеничні колоски, зоря, коники та олені – все те що несе тепло і
радість.
green - ЗЕЛЕНА фарба символізує весну, воскресіння природи.
blue - БЛАКИТНИЙ колір символізує воду і повітря, а також здоров’я.
black - ЧОРНИЙ не завжди є символом нещастя, скоріше наголошує
на суворій правді життя. Чорний з білим означає пошану до
померлих.

13. Тлумачення деяких символів на писанках
Безкінечник
Таким же давнім, як культ Сонця, є культ води. В орнаментальну
систему він увійшов у вигляді хвилястих ліній і відомий як
«меандр», «безкінечник», «кривулька». Ця хвиляста лінія без
початку і кінця – символ нескінченного життя. Безкінечник є
обов’язковим знаком на писанці – вірили, що відсутність цього
знаку на писанці – знак нещастя. Саме з цього знаку багато
писанкарів розпочинали свою роботу. Писанку з безкінечником
клали під вулик, щоб добре роїлись бджоли.

14. Глибокий символізм для слов’ян мала Берегиня (Оберега, Велика
Богиня), яка зображувалась у вигляді жінки з піднятими вгору
руками, – охоронниця домашнього вогнища, захисниця від напастей і
повелителька людських доль. Вона була доброю «хатньою» богинею,
матір’ю, оберігала житло, малих дітей, добробут родини.
Відголосок про неї знаходимо у словах «оберігати», «обереги».
Берегиня вважалася володаркою не тільки неба, але і всієї природи,
господинею небесних вод, від якої залежала родючість. Люди
малювали її зображення на стінах оселі, вишивали, ліпили з глини.
Дерево життя – символ і атрибут Берегині, часто ці символи
взаємозамінюють одне одного. У зв’язку з цим на ногах жіночих
статуеток розміщали знак землі. Ноги богині – це коріння дерева, що
знаходиться в землі. Берегиню зображували і змієногою, оскільки
земля – місце проживання Змія. Відповідно, верхня частина дерева
асоціювалася з головою богині.
Берегиня

15. Грабельки
Знаки у вигляді трикутників із гребінчиками або у вигляді
«грабельок» позначали хмари і дощ, який часто пов’язувався із
божественним сім’ям, – життєво важливим символом родючості.
Вважалося, що від богів залежить, чи буде посуха, чи прийде злива
руйнівної сили, чи піде приємний, схожий на благословення дощ,
що дає природі життєву силу. Божественне, небесне походження
дощу зробило його емблемою чистоти, і тому ритуали очищення
часто проводилися саме для того, щоби викликати дощ.
Грабельки були символом не лише верхньої води, що пролилася з
небес, але й нижньої – води, яка вийшла з землі.

16. Дуб
Дуб вважався притулком божого грому, оскільки в нього легко
потрапляла блискавка. Він символізував силу богів природи. Це
дерево було пов’язане з богами-громовержцями і громом, вважалось
емблемою богів неба і родючості. Дуб – символ Перуна, Сонця та
інших богів; дерево життєвої сили, гордості, міцності, довголіття та
здоров’я. Його вшановували як дерево життя і світової осі. Слов’яни-
язичники вважали дубові гаї житлом богів, тому категорично
забороняли їх вирубувати. Дубам у жертву приносили биків, кабанів,
півнів, хліб тощо. За давніми легендами у вирії– обителі богів і душ –
росло першодерево світу – прадуб з молодильними яблуками
безсмертя.
Листя дуба уособлювало чоловічу силу, честь, вірність та довголіття.
Коли у домі народжувався хлопчик, на його честь саджали дуб і
купали дитину у настої з дубового листя.

17. Сонце
Сонце – найдавніший і найбільш розповсюджений символ на
писанках, який символізує життєву силу і відродження в природі.
Писанку із зображенням сонця дарують на щастя.
Сонце – це небесний вогонь, про який люди в різні часи мали своє
уявлення, але завжди поважали і возвеличували. Його уявляли як
отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, наче іскру, яка
невідомо як тримається на небі; як Око Боже, свічу, яку носять
ангели; як велике колесо, яке можна дістати навіть рукою, коли воно
опускається на землю ввечері.
Сонце також часто зображують у вигляді колеса, яке як знак єдності
найвищого спокою з напруженою силою є вершиною досконалості,
образом Вічності Божої і уявленням про те безсмертя, яке в природі
виражене повторенням відродження життя.

18. Зірка
Зірка, або ружа, – це, перш за все, символ сонця як найяскравішої
зірки. «Ружі» можуть бути повними, простими, половинчастими тощо.
Писанку з таким малюнком дарують на щастя. Вона символізує життя,
ріст і благополуччя.
В усній народній творчості згадуються три зірки: ранкова, вечірня і
полуденна. Це – символічні образи, які означають певні сакральні
проміжки часу.
У фольклорі, зокрема, колядках, зірка (зоря) – це красна панна,
жінка або дочка місяця, господаря небесного дому. Зранку вона
відчиняє ключами небесні ворота й випускає Сонце, яке мчить услід
за нею. Народна символіка класифікувала зірки то як дітей сонця і
місяця, то як запалені Богом свічки на честь народжених людей.
Язичники вважали зірки вікнами Неба, крізь які боги дивляться на
світ.

19. Квадрат
Розповсюдженим символом на писанках був ромб
(квадрат) – символ родючості, матеріального благо-
получчя і продовження роду, загальний символ
жіночого начала у природі. Зображення ромба,
розділеного на чотири частини, можна побачити на
трипільських знахідках – жіночих глиняних фігурках
богині родючості. У кожну з чотирьох ділянок такого
ромба ще до випалювання втискували по одному
хлібному зернятку – такий ромб був уособленням зораного
і засіяного поля.
Підтвердженням думки про те, що «трипільський квадрат»
був символом поля, є сам спосіб зорювання і боронування:
поле орали в двох напрямках – «туди» і «назад», а
боронували поперек, тобто навхрест.
Сітка, решето, згідно давніх вірувань, мали силу оберега
від злих духів, відокремлювали добро від зла. Сеткою
дуже часто були заповнені окремі елементи на писанках –
кола, квадрати, трикутники тощо.
Квадрати і ромби були знаками землі й усього, що існує на ній, що
пов’язане з числом 4: чотири періоди життя людини – народження,
юність, старість, смерть; чотири пори року тощо. Таким чином,
квадрат уособлював принцип упорядкованості і стабільності.

20. Олень-кінь
Олень пов’язаний із Сонцем. За давніми віруваннями,
Сонце позмінно перебуває як на небі, так і під
землею, а сам олень на своїх рогах вивозить Сонце на
небо. Роги оленя є символом променів сонця, що
сходить. Чудесний олень уявлявся героєм, який
приносить людям світло, сонце, вогонь; пізніше він
став помічником людей, істотою, яка пов’язується із
землеробством, ремеслами і знаннями. Його також
асоціюють із земною рослинністю, яка щорічно
відмирає і знову оживає. Олень вважався провідником
душ померлих людей, зокрема, у давніх захороненнях
знаходять бронзові фігурки оленя; зображувався
олень також на ручках мечів і кинджалів.
Кінь – також символ невтомності руху сонця і, водночас,
потойбічного світу; символ чоловічого принципу в природі і
швидкості, волі; символ смерті і воскресіння сонячного божества;
символ багатства і могутності.
У давніх слов’ян із конем пов’язували смерть (захід) і народження
(схід) сонця. У фольклорі часто з’являється образ крилатого коня,
наділеного силою, надзвичайною витривалістю, кмітливістю тощо.
Відмінна ознака диво-коня – це золота, вогняна грива, що вказує
на його зв’язок з сонцем, божеством вогню.

21. Церква
Храм в обрядових піснях, як і хата, уособлює образ космосу. Писанки
із назвами „церковці”, „дзвіниці” мають, як правило, тричастинну
структуру і є, як і світове дерево, центром світобудови.
Церква-Башта – символ святої гори, вершина якої сягає небес. Вона
також є знаком прагнення до висоти. Церква і дзвіниця у
християнстві – символ прагнення людей до вічності.
Писанки «сорокаклинки» (тобто розділені на 40 трикутників – символ
40-денного посту) із зображенням церкви, хрестів та інших символів
християнства із надписами «Христос Воскрес» було прийнято
дарувати на Пасху.

22. Триріг
Триріг («триніг», «тривірт»), разом із тризубом і свастикою, в давні
часи мав важливе містичне і міфологічне значення, вважаючись
символом руху сонця і вічного продовження життя.
Цим знаком на писанках позначається вогонь. Вважається, що триріг
пов’язаний з неолітичним богом землі (кам’яного віку), одним із
атрибутів якого був вогонь. Це також символ родючості, оскільки Бог
землі втілював чоловіче запліднююче начало. Триріг складається із
трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із загального
центру, кола або трикутника, які могли бути у формі баранячих
рогів, листків тощо. Він уособлює число 3 – символ триєдиного
божества, порядку і гармонії.
Триріг символізував, за однією з думок, небо, землю і повітря, за
іншою – вогонь, повітря і воду, ще одна з версій – що він був
символом життя людини.

23. Дерево життя
Культ «дерева життя» був розповсюджений у всій
Україні в усі часи. Він може мати вигляд троїстої
гілочки, квітки з листям або квітучої гілки у вазоні.
У вигляді дерева уявлявся стрижень світобудови.
Світове дерево повсякчас зображувалось не
натурально, а стилізовано, тобто спрощено.
В таких зображеннях неодмінно був розподіл на три яруси
по вертикалі і дотримання чіткої системи правого і лівого
боків. Нижня частина – коріння, що входить в землю, часто
зображувалось у вигляді трикутника, горщика. Тут знаходи-
лися змії, риби, водоплавні птахи і тварини, оскільки низ
дерева – не лише підземний світ, але й море, річка, усяка
вода. Також нижня частина Світового дерева – це світ підзем-
ного бога, владики підземного вогню і незліченних багатств,
втілення уявлення про потойбічний світ, минулі часи.
Середній ярус уособлював землю, реальний світ, земне життя людей.
Верхня частина Світового дерева піднімалась у нескінченну вись – до
Бога і небесного світу богів. На верхів’ї селилися птахи, бджоли, тут
розміщувались небесні світила. Часто на верхів’ї днювало Сонце.
Дерево життя – це також дерево роду, де кожна квітка, гілка
означали певного родича, а все разом уособлювало модель світу і
людини, його родове дерево

24. Починають писанкарювати на свято Стрітення (15 лютого) — тільки-но
молоде сонце набирає сили, прямуючи до весни. Розписують писанки
аж до Зелених свят, магічними візерунками відзначаючи періоди
весняних змін.
За традицією, писанки пишуть дівчата й жінки. Дівчата пишуть
писанки, щоб прикликати щасну долю. Бездітні жінки — щоб дитинку
народити, їм радять три роки підряд писати по дванадцять писанок і
роздавати дітям. Господині — щоб у хаті були злагода й достаток, щоб
усі були здорові й веселі.
Традиції
Дівчата можуть писати
гуртом, а матері — тільки
самі, вночі, коли всі
поснуть. Берегиням родин-
ного вогнища потрібні
тиша, спокій і зосеред-
ження на добрих думках.
Як сутеніє, кажуть: "Вже
діди снують по кутках,
пора дітям спати, а нам
писанки писати".

25. На Великдень писанками вітають один одного родичі й друзі.
Зазвичай пишуть від п'ятнадцяти й більше. Одну-дві кладуть до
великоднього кошика на посвячення, дві-три — на цвинтарі, одну-дві
писанки — священику в церкві. Частину роздають дітям, які
приходять христувати чи приносять "калач", частину — роздаровують.
Дітям дарують світлі, яскраві писанки. Господарям — із зображенням
сорока клинців, кривульок та безконечників. Старців обдаровують
чорно-білими писанками з "небесними мостами" й "поясами". Дівчата
вручають своїм коханим червону писанку. А хлопці тим дівчатам, які
їм подобаються, дарують на Великдень хустинку або намисто —
делікатний натяк на сподіване весілля. На найкращих писанках
дівчата настоюють воду, а потім нею вмиваються, щоб бути "гарними,
як писанка".
Писанок, на відміну від крашанок, у їжу не вживають, адже це
обереги. Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до
наступного Великодня, а то й протягом багатьох років. Якщо писанка
ненароком поб'ється, її слід закопати в землю, бажано на городі або в
полі.

26. Писанки бувають різноманітні. І кожна з них - це справжній витвір
мистецтва. Сьогодні вона повертається до нас з сивої давнини. Вона
є символом української культури, символом України.
В Коломиї існує музей писанки (http://hutsul.museum/pysanka/), а у
Канаді, в місті Вергевіль (провінція Альберта) у 1981 році збудовано
пам’ятник першим українським іммігрантам і вигляді величезної
писанки. Вона стоїть на підвищенні і дивує усіх своєю красою. Також
встановлено пам’ятник писанці на острові Хортиця. Сьогодні
створюється декілька проектів нового пам’ятника писанці.

27. Докладніше:
Писанка. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Писанка
Деяк І. Великодні писанки: візерунки, символи, значення
http://www.kolyba.org.ua/unikalne-zakarpattja/zvichai-svjata-i-obrjadi/
Шепеля В. Писанка як символ українського народу
http://shackijkraj.com/duhovne/pisanka-kak-simvol-ukrainskogo-naroda.html
Писанка – символ українського народу
http://prashhur.com/blog/pisanka-simvol-narodu/
Символіка української писанки та традиції українського писанкарства
http://www.vinec.org.ua/svyata/200-symvolika-ukrajinskoji-pysanky-ta-tradyciji
Про Україну : Легенди та перекази про писанку
http://about-ukraine.com/index.php?text=1007
Історія писанки в УКРАЇНІ
http://ethnography.org.ua/content/istoriya-pysanky-v-ukrayini
Що таке писанка?
http://pysancka.narod.ru/pysanka.htm
Символ життя
http://inlovemag.com/pysanka/?lang=ua
Музей писанки
http://hutsul.museum/pysanka/