Досить часто в освіті ми стикаємось з тим, що святом називають події, які навряд чи можуть претендувати на таку назву. Варто повчитися тому, як організовують різноманітні свята американці. Кілька років тому мав нагоду побувати у резиденції посла США в Україні на відзначення джунтінсу (Juneteenth). Не напружуйте пам'ять, у намаганні згадати що таке джунтінс. Йдучи на це свято, я і сам нічогісінько не знав про нього попри те, що маю історичну освіту і мав нагоду там в Америці багато чого дізнатись про їх історичний шлях. Джунтінс так джунтінс, не часто ж їх посол запрошує до себе в гості… Уже при вході на територію посольства всі бажаючі могли отримати в дарунок техаські шляпи, а особливо продвинуті гості могли взяти брошури чи почитати на стендах про визволення техаських рабів 19 червня1865 року(на честь цієї події і назвали це свято свободи і емансипації). Відзначення почалось з дуже короткої промови посла(5-7 хвилин), яку він виголосив української мовою з балкона резиденції. Затягувати промову не було сенсу, бо біля нього вже стояли учасники техаського джаз-бенду, а галявинкою поширювався запах страв, які готувались на грилі. Свято перетворилось у синтез концерту, пікнічка і невимушеного спілкування. Зайве доводити, що будь-хто з гостей отримав море задоволення і готовий щороку у такий спосіб солідаризуватись з їх намаганнями так відзначати поступ до свободи афроамериканців. Немає потреби нагадувати і про те, як ми святкуємо ті чи інші історичні події. Я більше 12 років був директором гімназії імені Тараса Шевченка. Звісно, щороку вчителі та гімназисти брали участь у офіційних заходах з нагоди його дня народження. Ми шикувались у скверику напроти гімназії біля пам’ятника Кобзареві і з року в рік слухали(ті хто спромігся щось розчути), однаковісінькі промови про його творчість і боротьбу, дивились на ритуал покладання квітів у виконанні керівників міста та області, вислуховували одні і ті ж самі вірші… Замість відчуття свята, у гімназистів з’являлось хіба що роздратування від необхідності щорічного відбування повинності суть якої полягала у створені натовпу навколо пам’ятника.

1. Шкільне життя як свято?!
10/04/17 1

2. Свято, яке не свято
 Пам’ятаєте анекдот про те, як покупець повертає до магазину
щойно куплені новорічні іграшки. Продавець довго з’ясовує що
не так і зрештою отримує відповідь: не радують вони мене!
10/04/17 2

3. Свято першого(останнього)
дзвоника
10/04/17 3

4. Красная гвоздика -спутница тревог?
10/04/17 4

5. Репетиційна педагогіка
10/04/17 5

6. Відбути…
10/04/17 6

7. Весна починається з
Шевченка
10/04/17 7

8. Як святкують Джунтінс американці?!
10/04/17 8

9. Нестандартні свята у
школах України
10/04/17 9
Свято-виставка домашніх тваринок,
Свято гарбуза, День народження
джинсів, День води, Свято варення,
Свято української кулінарії…

10. Відчуття «завтрашньої радості» в
процесі очікування свята.
Важливо стимулювати закріплення у шкільній культурі та
колективній свідомості шкільної громади стійкого уявлення
про шкільне життя як свято, навчившись направляти
«месиджі», на кшталт таких:
Гімназійна палітра – це безліч відтінків, окрім сірого.
Гімназія – це не тільки і не стільки навчальний заклад. Це
стан душі!
10/04/17 10

11. Розмежовувати поняття «свято» і «подія«.
 Навряд чи варто називати святами відзначення тих чи інших
пам’ятних дат. Це в свою спонукатиме нас задуматись над
специфікою форм організації дійств у контексті співвіднесення понять
поняття «свято» і «подія».
 В українській мові поняття «свято» співзвучне з словом святість,
тож у ньому мають органічно поєднуватись величне(божественне!) і
земне. Святкування - це не просто розвага чи відпочинок з будь-якого
приводу, не «красный день календаря», не нагода викинути гроші на
вітер…
 Поняття «свято» не сумісне з будь-яким тиском чи примушуванням.
По-справжньому святкують за покликом душі, а не тому, що так
треба.
10/04/17 11

12. »Квітуче життя«?
10/04/17 12
Квіти, як правило, є
одним із атрибутів свята.

13. Навіщо перетворювати кабінет
директора на оранжерею?
13
Вітають то не директора як
людину, а перш за все
«директорське крісло»
Не витрачати кошти на квіти
під час проведення
випускних іспитів(чи хоча
б звести ці витрати до
мінімуму(.

14. Як я став квітковим злодієм…
10/04/17 14
Пригадую як традиція забезпечення «квітучого
життя» вчителям під час випускних іспитів,
штовхнула мене, випускника школи, на вчинення
серйозного правопорушення. Наша класна
керівниця доручила мені і ще двом моїм
однокласницям принести як мінімум три букети
квітів на черговий іспит. Вдома у нас на той
момент уже всі квіти відцвіли. У моїй рідній
Новій Празі(Кіровоградська область) їх ніхто не
продавав, а попросити в когось було якось
незручно, тож, озброївшись ножицями, ми
вирушили на нічне квіткове «полювання».
Жертвою шкільних традицій(іспит – це свято!)
стала одна бабуся у якої ми ще в день нагледіли
найкращі клумби…

15. »Табель про ранги» букетів.
10/04/17 15
Коли вперше організовував свято першого дзвінка, подбав про те,
щоб нікому не забули вручити квіти(часто вони не дістаються
технічкам чи медсестрі), але не звернув уваги на те, які квіти
вручаються вчителям. Як виявилось, у цій школі існував
своєрідний «табель про ранги» букетів. Тож, після урочистої
лінійки мене чекав «шкандаль»: чому тим вчителям вручили
букети троянд, а мені, заслуженому вчителеві, лише піони!? У
наступні роки доводилось просити учнів «не ображати» саме цю
вчительку квітами не її рангу...

16. »Неформальна» квіточка від
«незапланованого учня«.
10/04/17 16
Публічний церемоніал вручення квітів перетворювався на
зарегламентовану процедуру: ось ці квіти «покладаємо» до
пам’ятника(це роблять ось ці учні), а ці вручаємо(троянди від
кожного класу усім учителям-предметникам та класним
керівникам). Звісно, себе я не включав до списку тих, хто мав
обов’язково отримати квіти «відповідного рангу», тож завжди
отримував якусь «неформальну» квіточку від «незапланованого
учня». І в цьому була справжня втіха.

17. Від «великої нерадості» до
«школи радості«
10/04/17 17
Найбільше мене вразили слова
Миколи Гоголя з листа до матері з
Ніжина(там він навчався в гімназії)
написані 1 березня 1828 року.
Особливо його висновок про те,
що «в цьому безглуздому закладі»
він «втратив цілих шість років
дарма». На жаль, він не
знайшов у гімназії
анічогісінько «окрім великої
нерадості». «Якщо я що й знаю,
то цим зобов’язаний лише собі», -
констатує М.Гоголь.

18. »Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою,
людяністю, добротою, чуйністю; на прикладі педагогів і батьків; правдою;
повчанням; через подолання труднощів і ін. Але насамперед радістю...
Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості».
В.О. Сухомлинський, “Духовний шлях школяра”.
10/04/17 18

19. Школа радості
10/04/17 19

20. Ні псевдосвятам!
20
Ми ще в компартійні часи викривили саме поняття «свято». Зараз у процесі організації
шкільних свят ми, за інерцією, продовжуємо роботи те ж саме, що і тоді. Причому
робимо це нав’язливо, без належної поваги до людини, без надання їй свободи вибору брати
чи не брати участь у якомусь дійстві.
Потри переважно низьку якість освіти та домінування педагогіки авторитаризму, ми досі
любимо «випендрюватись» та працювати на показуху. Звідси і наша патологічна любов до
шкільних псевдосвят, педагогічних ярмарків та виставок.
Давайте подивимось на це питання з позиції вчителів, які працюють в інших педагогічних
реаліях.
Що на Заході вчителі можуть собі дозволити проводити замість уроків «прогонку» сценарію
якогось свята?
Що там вчитель-предментник сидить з дітьми після уроків, муштруючи їх до якогось заходу з
нагоди шевченківського, гоголівського чи будь-якого іншого ювілею?!
Звісно, там є «drama class», який може підготувати якусь святкову виставу. Є шкільний хор
та оркестр, які можуть створити святкову атмосферу...
Олена Фім’яр, м. Кембридж, Великобританія